Художник Андрій Єрмоленко, творчість якого знає вся Європа й Америка, якого  люблять і шанують патріоти всієї України і люто ненавидять у московському Кремлі, зробив черговий влучний «постріл» по одвічних ворогах України – гострою сатиричною карикатурою, пише «Козацький край».

На новому плакаті Андрія Єрмоленка – червона вежа московського Кремля,

Леле! Знову моя Хомівна щось удумала, крутиться, як лисячий хвіст, нарешті озадачує:
– От ніяк не запитаю: «Чому ти так дивно всміхалася, коли Сєня щасливо булькав у слухавку: «Юля!»?
– Отакої: баба згадала, як дівувала… Коли ж то Сєня виступав?! Просто я тоді слухала і порівнювала лицедія-шлемазла з правдою життя. Бачиш, давним-давно я зіткнулася з цим іменем. Починаючи з п’ятого класу я на всіх уроках (крім історії давнього світу, яку викладала чудова вчителька) тримала під партою книжку і читала.

"14 августа 1945 года с капитуляцией Японии закончилась Вторая мировая война.
15 августа президент США Трумэн издал указ, назначающий на новую должность генерала Омара Брэдли.
...Легендарная личность (в его честь названы боевые машины пехоты, сегодня стоящие на вооружении армии США). Тот, кто командовал американцами в схватках с немцами.

Я собираю чемоданы.

Можете не дружить со мной, отписываться, не разговаривать на улице при встрече. Но я скажу. Я уезжаю из этой страны.

Не сегодня и не завтра, к сожалению. Но так скоро, как позволят мне обстоятельства и моя трудоспособность.

Я честно и долго терпела и ждала “покращень”. И старалась стать лучше, начинала с себя. Но я не нужна этой стране, ни хорошая. ни плохая. И вы ей не нужны. Не стране, конечно, власть предержащим.

Есть люди, которые больше самих себя. Есть истории, которые шире простого описания фактов. Просто потому, что они разрушают мифы.

Для Украины в тюрьме сидит режиссер Олег Сенцов. Россия уверяет всех, что в тюрьме сидит террорист Олег Сенцов. Но особенность еще и в том, что в колонии за Полярным кругом сидит парень с русской фамилией.

В умовах всеосяжного  колапсу, у якому перебуває Україна  у теперішню, найдраматичнішу миттєвість її історії, пошук "Нового курсу", як світла в кінці тунелю, як рятівної  поведінки нації і її проводу, звучить архиактуально. Хоча, здавалося б, алгоритм, "так жити не можна і треба жити по-новому" виявився фатальною фікцією, яка за останні криваві роки поставила ослаблену державу на грань існування.

Новий курс – це розворот на 180 градусів на краю прірви, новий курс – це спроба реанімації в умовах майже клінічної смерті.