рашизм - ракова пухлина людства. Вижити та не забути...

Рано чи пізно настане мир.

Я не знаю коли. Ніхто не знає колись.

Але він настане.

Невідомо скільки ще людей ми втратимо, скільки ран залишиться на нашій землі, скільки руйнувань росія принесе до наших міст.

Після того, як гаряча фаза закінчиться, порахуємо.

Важливо нічого не забути. Ні через п'ять, ні через десять, ні через двадцять років нічого не забути цієї наволочі. Ні інтелігентного сволота, ні п'яного бидла.

Чи не повторювати помилки.

Все майбутнє життя, оборонну програму, зовнішню політику будувати ні на мить не забуваючи: поряд з нами - чума. Як би вони не намагалися виглядати білими та пухнастими, це смерть, глад, мор та руйнування. Брехня, зведена в норму. Диктатура зла, яку намагаються видати за демократію. Дикість, яку маскують культуркою.

Вони випалили все нормальне у себе та насолоджуються у своєму царстві одноклітинних.

Всі осудні, які не мали змоги виїхати, або демонструють лояльність, або приречені на переслідування.

Нічого не забути. Нічого не пробачити. Зробити висновки з того, що трапилося, і в жодному разі не повторити помилку.

Жодний газ по 50, жодні блага чи інвестиції від цього новоутворення не повинні стерти пам'ять про те, як вони нас знищували. Пам'ять про наших стертих у пилюку містах і селах. Про змучену землю. Про могили.

Куди б вони не прийшли – залишаються могили та запустіння.

Ми не переїдемо ближче до Канади. Ми приречені жити поруч із цією виразкою. І можемо розраховувати лише на себе. На свою армію, свій ВПК та свій досвід.

Якщо ми знову наступимо на граблі, виявимо незрілість і забудькуватість, вони знову прийдуть і завершать розпочате.

Вижити та не забути.

Ян Валетов, FB