Луганщина, яку москва «звільняла» п'ять разів починає знову повертатися до України.

Замість виснажливих фронтальних атак на укріплені «лінії Суровікіна», українське командування застосувало стратегію непрямих дій. Під щільним прикриттям засобів РЕБ та у складних метеоумовах, мобільні штурмові бригади ЗСУ здійснили форсування та стрімкий марш-кидок вздовж русла річки Сіверський Донець (за повідомленнями західних OSINT-дослідників).

Журналіст Денис Казанський звернув увагу на свіжу карту російського Z-проєкту Rybar — і ситуація на ній виглядає доволі промовисто. Виступ, яким росіяни ще кілька місяців тому глибоко вгризалися в українську оборону на північ від Лимана, на цій карті практично зник. Але найцікавіше навіть не це: на російських картах і в повідомленнях Z-воєнкорів раптом почали з'являтися позначки українських дій уже в районі і навіть східніше річки Жеребець — тобто там, куди українська присутність попередньо взагалі не поширювалася офіційно.

Це принципово новий момент. Увесь попередній етап контрнаступу описувався в одній логіці: ЗСУ зрізають російський виступ і відкидають противника назад, до природного рубежу річки. А якщо українські сили справді почали переходити на інший берег — логіка ситуації змінюється кардинально. Це вже не просто повернення втрачених позицій на Донеччині, а спроба не дати росіянам спокійно закріпитися на новому рубежі.

Самі росіяни кажуть: «форсували»

Ще кілька днів тому Інститут вивчення війни писав, що чимало російських воєнкорів визнали: українські сили фактично ліквідували більшу частину виступу на північ від Лимана й відкинули російські підрозділи до Жеребця. А один із Z-блогерів пішов далі — прямо заявив, що українські сили річку форсували.

Це підтверджують і живі свідчення з фронту: у розмовах із військовими журналісти чули від бійців безпосередньо про те, що річку справді форсували. Український Центр стратегічних комунікацій звертав увагу на ці повідомлення російських блогерів, але офіційного підтвердження просування за річку на той момент не давав.

Паралельно з'являлися й інші сигнали: російські джерела повідомляли про бої біля Іванівки на західному березі та Тернів уже на східному, а також про сутички в районі балки Журавка — одразу за Жеребцем.

Звісно, поки цього недостатньо, щоб говорити про великий стабільний плацдарм на іншому березі. Невідомі ні масштаб задіяних сил, ні глибина просування, ні навіть характер дій — чи йдеться про рейдові штурмові групи, чи вже про спроби закріпитися. Але сам факт, що саме російські джерела повідомляють про українську присутність за річкою, — уже надзвичайно показова історія.

Чому річка — це не просто вода

Жеребець довгий час був природним орієнтиром лінії фронту на цій ділянці. Коли українські війська почали зрізати російський виступ, логічним сценарієм для противника було відступити саме до річки й спробувати використати її як новий оборонний рубіж: вода сама по собі не зупиняє армію, але каналізує рух, переправи можна контролювати дронами, артилерією й мінуванням, а підвезення боєприпасів і ротації особового складу стають набагато складнішими.

Але є й інший сценарій: не зупинятися перед річкою, якщо противник відходить дезорганізовано, не дати йому закріпитися і перенести тиск уже на інший берег. Саме тому повідомлення окупантів про можливе форсування Жеребця настільки цінні для розуміння задуму українського командування.

Луганщина, яку москва «звільняла» п'ять разів

Частина території на схід від Жеребця — це вже територія Луганської області, яку російська влада протягом усієї війни неодноразово оголошувала повністю захопленою. Міноборони рф уже вп'яте звітувало про взяття під контроль всієї так званої «ЛНР». І тепер ті самі російські джерела фактично допускають присутність українських сил на території області, яку самі ж багаторазово «закривали» як питання.

Звісно, присутність окремих груп, форсування річки і створення повноцінного плацдарму — три абсолютно різні речі. Для реального плацдарму недостатньо перекинути кілька штурмових груп: потрібно утримувати переправи, підтягувати боєприпаси, евакуювати поранених, підводити резерви, прикривати район засобами ППО й РЕБ і не дозволяти контратаками скинути себе назад. Лише після цього можна говорити про стійку зміну лінії фронту.

Головоломка для російського командування

І саме тут криється найцікавіше. Якщо українські підрозділи справді перейшли Жеребець і зможуть утриматися на іншому березі, для росіян виникає серйозна проблема планування. Відступ до річки мав би логічно завершити невдалу історію російського виступу: відійшли, скоротили фронт, зайняли природний рубіж, стабілізували ситуацію. Але український плацдарм на східному березі руйнує цю логіку повністю.

Тоді москві доведеться або негайно витрачати резерви на ліквідацію плацдарму, або створювати нову оборонну лінію ще глибше. А це означає, що сили, які могли б піти на новий наступ на той-таки Лиман чи на перекидання на іншу ділянку Донбасу, доведеться залишати саме тут.

Є ще один важливий фактор — Ямпіль, де ситуація залишається складною, а росіяни продовжують тиснути. Одним із можливих продовжень українських дій може бути не лише відтискання противника за Жеребець, а й спроба розбити іншу частину російської конфігурації сил, аби полегшити становище українських підрозділів біля Ямполя.

Головний фронт насправді трохи інший: Слов'янськ і Краматорськ

Варто на секунду відійти від безпосередньо Жеребця й поглянути на загальну картину Донбасу. Головна історія тут насправді не стільки Луганщина, скільки Слов'янськ і Краматорськ. Задум росіян, про який раніше розповідав командир Третього корпусу Андрій Білецький і який паралельно аналізував Інститут вивчення війни, передбачав широке охоплення українського поясу міст-фортець: з півночі — розвиток наступу через Лиман у напрямку Святогірська й далі на захід, з півдня та південного заходу — тиск через Добропільський і Костянтинівський напрямки. У перспективі ці два рухи мали створити загрозу охоплення величезного оборонного району — Слов'янська, Краматорська, Дружківки й Костянтинівки.

Саме північну частину цього задуму зараз і зірвав український контрнаступ: ліквідація російського виступу на північ від Лимана поламала плани широкого охоплення поясу фортець. Тепер російському командуванню доводиться повністю переглядати кампанію на цьому напрямку.

Але локальний успіх не означає, що загроза Лиману зникла назавжди — росія все ще має можливість підтягувати резерви. Аналітики бачать два базові сценарії реакції: або перекинути частину вцілілих сил на інші напрямки, або, навпаки, знову посилити район Лимана й спробувати відновити «північну клешню» — знову накопичувати піхоту, повертатися до тактики інфільтрації малими групами й поступово розширювати «сіру зону».

Матеріал з відкритих джерел