Головна помилка Нюрнберга. Що є першопричиною російської агресії

Головний урок Нюрнберга

Коли я зустрічаюсь із черговою західною екранізацією на тему Нюрнберзького процесу, мене кожного разу охоплює невимовний сором. З першого класичного фільму геніального Стенлі Крамера – стрічки, у якій зʼявилися Спенсер Трейсі, Максиміліан Шелл і навіть легендарна Марлен Дітріх – і до останньої екранізації Джеймса Вандербільта із Расселом Кроу і Рамі Малеком головна тема – торжество демократії у засудженні нацистського зла, сміливі і чесні американські судді, які вважають вирок злу та його головним виконавцям мало не біблійною місією.

Те, що у залі засідань трибуналу американці сусідили з радянськими колегами, на Заході або забувають, або ж просто не помічають. Це такий слон у кімнаті, про якого не варто й згадувати. В останньому фільмі «Нюрнберг» побіжно згадується, що президенту Гаррі Трумену вдалося умовити радянського вождя Йосипа Сталіна провести такий трибунал.

Жодний радянський суддя або прокурор у кадрі не зʼявляється – тільки американці або британці. Втім, радянські судді авторів й не обходять. Це стрічка епохи Трампа, яка є фільмом-попередженням: Сполучені Штати так само можуть потрапити під вплив фашизму, як і будь-яка інша країна. Залишилося тільки зрозуміти чому.

Спільна боротьба союзників проти нацизму, як ми знаємо, перервалася не відразу після перемоги. Нюрнберг став продовженням цього співробітництва й був майстерно використаний Сталіним для реабілітації його власних злочинів. Одне невимовне зло засуджувало інше – а американці з британцями і французами виявилися статистами у цій сталінській грі.

Так, західну юстицію у Нюрнберзі представляли дійсно гідні люди, про яких написані книжки і зняті фільми. Про радянських учасників процесу у світі знають набагато менше. Але якщо коротко – це були справжні кати і вбивці, учасники масованих злочинів і розправ.

Членом трибуналу від Радянського Союзу був генерал Іона Нікітченко, майже літературний персонаж, про якого писав радянський класик Дмітрій Фурманов у своїй книжці «Заколот» про придушення селянських повстань. «Тихий Іона», як називав його Фурманов, прирік на смертну кару майже все колишнє вище керівництво СРСР – Григорія Зінов’єва, Льва Каменєва, Яна Рудзутака, Павла Дибенка та інших.

Звісно, це були сфабриковані звинувачення, але такою кривавою жаткою міг тоді похвалитися кожен радянський суддя. Нікітченко «уславився» тим, що оголошував смертні вироки… по телеграфу – просто телеграмою прирік на смерть сотні людей, яких навіть в очі не бачив, не те що їхні справи читав! За надмірну жорстокість генералу оголошували догани навіть у сталінські часи! І ця людина судила Германа Герінга чи Ернста Кальтенбрунера – злочинців, від яких вона відрізнялася хіба що кольором форми.

Головним радянським прокурором на процесі був прокурор УРСР, а згодом генеральний прокурор Радянського Союзу Роман Руденко. Як і Нікітченко, Руденко був рафінованим мʼясником – він вбивав підсудних з власного револьвера. Руденко – прокурор Донецької області – буквально знищив Донбас, позбавив регіон навіть еліти постреволюційних часів (і результати його успіхів ми пожинаємо дотепер). І при цьому ця людина з потоками крові на руках працювала генеральним прокурором і за Хрущова, і за Брежнєва і навіть керувала процесом реабілітації жертв репресій.

У мене немає сумнівів, що Герінг, якщо б його не засудили, а дозволили б керувати Німеччиною, займався б тим самим. Таким чином, Нюрнберзький процес, влаштований по спеціальній надправовій процедурі для засудження нацистських злочинців, став одночасно тріумфом злочинців більшовицьких. Світ побачив, що можна вбивати мільйонами – а згодом незворушно сидіти у судівському кріслі і засуджувати на смерть тих, хто вчиняв аналогічні злочини.

У цьому насправді і був головний урок Нюрнберга: питання не у злочинах і цінностях, а у тому, хто перемагає. Якщо б союзниками Рузвельта і Черчилля у війні були б Гітлер і Муссоліні, я не виключаю Петербургського процесу із Сталіним та Молотовим на лаві підсудних – а чесні американські судді перед початком засідань тиснули б руки нацистам. Фантасмагорія? Але чим відрізняється Молотов від Ріббентропа, Берія від Гіммлера, Розенберг від Жданова? Нічим.

Саме непокараність зла, ба більше – його тріумф, популярність і здатність не захищатися, а засуджувати інших й продемонструвала, що маніяку і вбивці для успіху потрібно просто перемогти іншого маніяка. Саме це і допомогло поверненню безумства на політичну сцену у наші часи – адже інакше і бути не могло.

Віталій Портніков, glavcom.ua

P.S.

А ще... Мабудь для нас найголовніше, тому що розбещує і розриває країну...

Війна для покидьків це найкращий час для афер.

Виділив бабло, розрекламував без підтвердження і підсвітив де цей жах готують ворогові, та й все!

Мільярди гарно нібито знищив ворог, а покидьки вдадуться до глибокого жалю.
Ось реально цікаво, як багато людей в Україні задумалися навіть не про те, чому якась чергова «сосна корабельна» нібито головний розробник найстрашнішої зброї відплати, а якась фірма «Фаєр Поінт»?
Так, ні «Південмаш» розробляє і щотижня випускає «Сатану». Ні КБ «Промінь», і навіть КБ «Прогрес»?

А «роги та корита»???

Зы сторінок FB