Провалена владою комунікація та реформа мобілізації призводять до тяжких наслідків...

Вбивство 37-річного ветерана АТО, учасника російсько-української війни Юрія Бондаренка, який останнім часом служив у львівському ТЦК, та ставлення суспільства до цієї трагедії глибоко гнітить.

Складається враження, що багато хто вже готовий опустити руки й відмовитися від боротьби за власну державу, аби лише війна оминула їх. У частини людей — панічно-стресовий стан, що штовхає до переховування, в інших — відкрита агресія, яка виливається в акти насильства.

Вбивство сталося вчора близько 20:00 на перехресті вулиць Єфремова та Японської. Під час конфлікту вбивця завдав ножового поранення в ногу працівнику ТЦК та СП, 37-річному львів’янину, та розпилив сльозогінний газ з балончика в обличчя ще двом військовослужбовцям, після чого втік з місця події.

Працівник був ветераном АТО та комісований після поранення.

Проведеними заходами, вивчивши записи камер відеоспостереження системи «Безпечна Львівщина», правоохоронці встановили місце перебування зловмисника та затримали його в порядку ст.208 Кримінального процесуального кодексу України.

Наслідки війни надзвичайно важкі для суспільства, але ще тяжчими вони стануть, якщо, припинивши захищати країну, ми віддамо її на поталу ворогу — тому самому, що вже десятиліттями забирав у нас землю, батьків і дідів, занурюючи їх у культурне, економічне та соціальне рабство, дозволяючи собі вирішувати долі людей репресивними законами.

З одного боку, боляче усвідомлювати, що влада не змогла реформувати систему мобілізації й довела ситуацію до тяжких наслідків, які ще не раз проявляться. З іншого — примусу та силової мобілізації можна було б уникнути, якби громадянська свідомість була вищою за особисті інтереси.

Надзвичайно важко, коли воїни гинуть на фронті. Але ще важче, коли вони гинуть від рук співвітчизників, осліплених ненавистю.

P.S

Найактивніше коментують досить різноплановий допис про вбивство ветерана, який служив у львівському ТЦК, переважно чоловіки, що живуть за межами України, та жінки, які виправдовують акт агресії проти воїна, називаючи це самообороною.

Лунали й версії, що ніж, яким зарізали військового, нібито належав самому воїну, а не затриманому. Але це вже спростував сам убивця: у суді він заявив, що ніж був його і що він би повторив скоєне, бо його, мовляв, били. На його тілі я не побачив ознак побиття, але це мають встановити експерти, які дадуть відповідні висновки.

Очевидно, що намір «оборонятися» таким чином у разі зустрічі з військовими ТЦК у цього індивіда сформувався задовго до події. Тобто людина свідомо прораховувала свою поведінку. Це важливо для розуміння динаміки події. Це і є навмисне вбивство. А тому жодного виправдання убивці бути не може.

Провалена владою комунікація та реформа мобілізації призводять до тяжких наслідків. Небажання щось змінювати свідчить про прагнення перекласти весь негатив мобілізації на ЗСУ. Я чудово розумію, що серед військовослужбовців ТЦК теж є ті, хто застосовує надмірну силу під час опору чоловіків. Але який це відсоток? Ми бачимо до п’яти випадків на місяць, тоді як понад 29 тисяч інших взаємодій відбуваються мирно.

Вирішити проблему кількох відсотків військових ТЦК, які застосовують силу, можна і в ручному режимі — і впевнений, що так і робиться. А от питання мотивації, змін та реформ у ЗСУ можна розв’язати лише політичними та реформаторськими рішеннями, для яких потрібна політична воля влади.

Саме її ми не спостерігаємо — як і бажання щось змінювати.

За матеріалом Дмитра Бикова, facebook.com