Геній Наполеона та середньовічна росія...

Наполеон став імператором не просто "за фактом", а тричі законно!

Багато хто думає, що він просто узурпував владу. Але ні — його шлях до імператорської корони був не самозахопленням, а майже юридичним шедевром.

По-перше, його офіційно вибрав імператором Сенат.

18 травня 1804 року Сенат видав постанову (Sénatus-consulte), згідно з якою «правління Республіки доручається Наполеону Бонапарту як спадковий імператор французів».

Отже, все виглядало чинно: не переворот, а як би «логічне продовження республіканської влади».

На цьому Наполеон не зупинився. Він виніс питання на всенародне голосування – плебісцит. Про це майже ніхто не пише, а це є ключовим моментом. І це не як за Брежнєва, коли голосували партійні та приєднані до них. У голосуванні брали участь усі дієздатні громадяни (пам'ятаємо "равенство і братство") - і вищі, і нижчі верстви суспільства. Тобто спочатку його обрав Сенат, а згодом - народне голосування.

Результати були «фантастичні»: близько 97%. Так, тоді не існувало таємного голосування, але ідея «імперії народу» справді надихнула маси. Люди втомилися від революцій, гільйотин та нескінченних зборів - вони хотіли порядку, герба та обличчя на монеті.

Франція продовжувала називатися Республікою. Наполеон був «Імператором французів», а не «королем Франції». Навіть на монетах карбувалося République française.

Юридично – республіка. Політично – монархія. Психологічно – полегшення.

Наполеон був першим, хто зрозумів: народ любить не революції, а сильних лідерів із гарним піаром та зрозумілим брендом. "Імператор французів" звучало набагато надійніше, ніж "Перший консул №2".

Щоб закріпити все на релігійному рівні, він запросив Папу Римського Пія VII на церемонію коронації. Хоча, варто зазначити, освічені кола (на зразок Лапласа чи Вольтера) вже не надавали цьому сакрального значення. Але це було важливо традиційно.

Але, як відомо, Папа приїхав все ж дарма:

корону Наполеон поклав на себе сам.

Жест був простий і зрозумілий — «дякую, святий отче, але тепер ми самі роздаємо корони».

Але головне – чому його справді вважали «батьком Нації»?

Тому що він був не просто правителем, а творцем сучасної Франції.

Розпочався будівельний, адміністративний та юридичний ренесанс.

Він дав країні:

- Цивільний кодекс (Кодекс Наполеона) – юридичну Біблію Європи.

– Державний банк – Банк Франції, який живий досі і чий статут майже не змінювався до 1900-х років.

- Освіта – відірвав школу від церкви, зробив її державною.

- Дороги, канали, шосе – мережа, що зв'язала країну.

- Нумерацію будинків - саме йому спала на думку геніальна і проста ідея нумерувати будинки з одного боку парними, а з іншого - непарними числами. Такої системи до нього не було ні в Петербурзі, ні в Москві, ні в Європі.

— Адміністративну систему префектур – ясну та дієву. Вперше розділив міські служби (наприклад, пожежні та дорожні служби), щоб уникнути плутанини.

Він усунув внутрішні мита та феодальні пережитки,

Понад те, у Європі він усував феодальні пережитки. Найважливіше – він скасовував внутрішні митні бар'єри. Уявіть: щоб провезти товар із одного французького міста до іншого, потрібно було платити мито. Це було знущання з торгівлі та людей. Наполеон це скасував, перетворивши Францію зі клаптичного ярмаркового хаосу на єдину економічну машину.

Що таке геній? Це коли всі живуть, не бачачи очевидних проблем, а одна людина дарує просте рішення: «Ось так — легше, розумніше, простіше».

Він скасував інквізицію в Іспанії, дарував конституцію, але духовенство підняло народ проти прогресу. У результаті Іспанія півтора століття з кров'ю йшла до того що, що Наполеон хотів зробити за півтора року.

Така іронія історії: геній будує – народ пручається, а потім ставить йому пам'ятники.

Щоправда, за цю “легітимність” Франція заплатила мільйоном загиблих та десятками років реставрацій.

Наполеон не просто вдягнув корону - він надів на Європу нову епоху.

І зняли її з нього тільки після Ватерлоо – але навіть тоді акуратно, щоб не розбити блиск.

Є особистості, які і через роки цікаві. Наполеон саме така людина. Наполеон особистість, яка здатна розбурхувати уяву, і для багатьох поколінь він був ідеалом, на нього рівнялися, ним захоплювалися...