Причини та мотивація путіна продовжувати війну

російський танк, підбитий українськими військами у Луганську.

Військовий аналітик Данського королівського оборонного коледжу Андерс Нільсен про мотивацію путіна продовжувати війну.

Підготував вичавку найголовнішого:

• російська політика всі ці роки була багато в чому опортуністичною: рішення ухвалюються не під дією якогось чіткого багаторічного плану, а, швидше, залежно від нагальних обставин — поки що це сприяє руху в загальному напрямку.

• У той же час рф є вкрай ідеологізованою державою, яка воює за ідею "величі росії". Ця, по суті, містична ідея набула майже релігійного статусу серед російського керівництва — зважаючи на те, як вони про це говорять і як діють.

• У російському світогляді існує невелика кількість великих держав, що задають перебіг світової історії. Все інше — маленькі країни, які повинні підлаштовуватися під правила великих.

• російське керівництво вважає, що роль рф як великої держави під загрозою: після розвалу СРСР інші великі держави нібито позбавили росію багато чого, що становило її велич. І якщо справи будуть йти так далі, то через пару десятків років рф може остаточно втратити свій статус великої держави і стати звичайною державою.

• Одним із головних атрибутів величі у російських очах є наявність сфери впливу. Саме тому росіяни були так засмучені вступом країн Балтії до НАТО — це позбавило їх можливості повернути ці країни до своєї сфери впливу.

• Таким чином, путін бачить поточну війну багато в чому як захисну – на захист статусу великої держави. Проблема в тому, що країни, які ведуть захисну війну, готові миритися зі значно більшим рівнем втрат.

• Це важливо для розуміння ініційованих Трампом переговорів: росіяни не погодяться на те, що ставить під загрозу їхній статус великої держави, навіть якщо вихід із важкої війни із захопленими територіями несе короткострокову вигоду.

• Єдине, що задовольнить путіна під час мирних переговорів, — це ситуація, коли Україна повністю переходить під російську сферу впливу, оскільки це критично важливо для їхньої концепції великої держави. Саме тому перед переговорами росіяни постійно повторювали тезу про "усунення першоджерел української кризи", під якими мається на увазі суверенітет України.

• Парадоксально, саме ведення війни — хай і спустошливою і невдалою — підтримує росію у статусі великої держави. На Заході обговорюють, як посадити росіян за стіл переговорів, на що вони погодяться і так далі — тобто росіяни, як і раніше, дуже впливають на світову політику. Але якщо настане мир, інтерес до них значно спаде.

• Водночас росіяни дуже не хочуть давати українцям та європейцям десять років миру, щоб ті могли підготуватися і потім перешкодити планам захоплення нових територій. Адже тоді мільярди євро інвестицій, вкладених в оборонну промисловість сьогодні, дадуть реальні результати. Це поховає російську мрію про велич — і вони назавжди залишаться в історії як невдахи і лише регіональна сила.

• Таким чином, путін зараз перебуває на роздоріжжі. З одного боку, припинення бойових дій з можливістю зберегти за собою захоплене і дати країні перепочинок було б корисним з точки зору опортуністичної політики.

• З іншого боку, він побоюється, що такий перепочинок призведе до стратегічного провалу у справі відновлення статусу росії — і тому не готовий прийняти варіант миру від Трампа, тобто просте заморожування конфлікту по лінії фронту.

Матеріал з відкритих джерел

Найбільша небезпека від путіна пов’язана з тим, що він, урод кінчений, щиро вірить, що велич його і його росії полягає в порушенні правил, агресії і неадекватності. Причому, чим більше життів — своїх і чужих — він покладе, чим більше руйнувань завдасть, тим більше російська велич і повага світу до неї.

Саме так: велич не у потужній економіці і добробуті громадян, не в розвитку технологій, науки і мистецтв, а у масштабі горя, яке здатен влаштувати.

Реального повноцінного спротиву путін та недоімперія від світу досі не отримують. Бо США — головний постачальник фінансів та зброї в Україну, обрали Д. Трампа. Який вважає природним правом великої ядерної держави тиснути на сусідів економічно і політично, змінювати там владу, яка не подобається, а якщо все це не дає результатів, то захоплювати такі країни.

До речі, претензії росії на створення зони впливу на пострадянському просторі були підтверджені Б. Єльцину президентом Бушем-старшим, потім підтверджені вже путіну Бушем-молодшим, але за певних обмежень — без Грузії, Азербайджану та ін. Жоден лідер США не заперечував претензії росії істотно впливати на Україну — економічно, в першу чергу. Але й застосування воєнної сили ніхто неофіційно не заперечував — за умови, що це буде зроблено швидко, з мінімумом жертв та відповідним юридичним оформленням. Приблизно так, як в нас анексували Крим.

План «Київ за три дні» цілком вкладався у цю підлу конструкцію realpolitik.

Саме тому ми зараз постійно чуємо від російських відморозків різного ґатунку, що війна закінчиться лише тоді, коли буде усунуто її першопричину. У перекладі з орчої на людську це означає — до підкорення або знищення України.

Щодо підкорення кремль переконався, що цього не вийде, тому зараз мова, в основному, про знищення. Економічне, політичне, демографічне. Тому Україну будуть обстрілювати і бомбити всім, що у недоімперії є. Наші дії або бездіяльність у відповідь не мають жодного значення: істерики росіянців про «помсту» — це виправдальні пропагандистські слововиверження і жодного практичного змісту не несуть.

росія нас вбиває тому, що нестерпно хоче цього, має нагоду і має можливість. І все.

Тому якась конкретна людина з російським паспортом здатна на гуманізм, співчуття, милосердя, але росія загалом, очолювана тупими людожерами і лицемірними вбивцями — ні. Вони реалізовують свій кривавий план, і це їм шалено подобається.

Відповідно, ми маємо завдавати недоімперії постійних ударів — чим можемо, як можемо і де можемо. Не зважаючи на те, запускають вони на нас сотні шахедів та ракет, чи вони тимчасово скінчилися в них на складах. Нічого особистого, просто теж усунення першопричин війни. А спроба побачити в орках людей призведе до того, що вони прийдуть і вб’ють нас так жорстоко, що ми такого навіть не вигадали би.

За матеріалом Олександра Кочеткова, facebook.com