Про переговори у Парижі

Зустрічі і переговори, які нещодавно відбулися у Парижі, можна уявити як успішні. Хоча вважати, що мирний процес стримко зрушив з місця, ще зарано.

Успіх, в першу чергу, полягає у тому, що Європа нарешті повноцінно залучена до так званого мирного процесу. Тобто, у доволі заплутаній організаційній формі поспілкувалися представники ЕС і США, а також ЕС, США і України. Крім того, Держсекретар США М. Рубіо інформував про хід переговорів лаврова, і не буду здивований, якщо С. Віткофф, який відверто грає на боці рф, робив те саме по відношенню до Дмитрієва.

Таким чином, маємо прообраз формату, у якому, власне, тільки і можна про щось домовитися. Бо рф дуже хоче зняття санкцій, які наклав ЕС, в першу чергу, розблокування SWIFT. А тут Д. Трамп безсилий, бо тарифною війною встиг зіпсувати стосунки є Європою, тому його бажання не будуть виконані, про це вже проінформовано.

Окремим успіхом можна вважати заяву Рубіо, що у Штатів багато важливих справ у світі (не у всіх містах є пам’ятники Трампу?), і якщо Україна і росія не хочуть рухатися до миру за пропозиціями США (вкрай сумнівними), то США можуть переключитися на інші теми.

Фактично, це є анонс: принаймні частина оточення Трампа розуміє, що з нинішнім підходом вони ніякого миру не досягнуть — не за добу, ні за три місяці, ні за три роки. Тому готують всіх до того, що, Штати обісралися (вибачте на слові) будуть відповзати. Звісно, звинувативши у своєму фіаско всіх на світі, окрім самих себе на чолі з найвеличнішим президентом всіх часів і народів.

До речі, якщо Штати вийдуть з переговорного процесу, то Меморандум щодо корисних копалин, днями підписаний Україною зі Штатами, так і залишиться меморандумом, а не реальною угодою. І це безумовно добре.

Між Європою і агресивною недоімперією нема океану, який захищає. Європа врешті решт починає розуміти, що ні США, ні НАТО їй не допоможуть. Треба самій бути сильною і тримати долю у своїх руках. Це означає, що треба підтримувати Україну, яка є бойовим форпостом Європи на шляху недоімперії. І не допускати прихованої капітуляції України, яку намагається нав’язати Трамп, щоб догодити путіну — своєму однодумцеві у справі руйнування світового безпекового та економічного порядку. Бо Європа — наступна за Україною.

Наступну подібну зустріч заплановано провести у Лондоні. А це, з урахуванням підтримки України, що здійснює Велика Британія, практично наша територія. Центр рішення переміщується з Америки до Європи, ближче до нас — і географічно, і ментально.

Це поки що нічого не гарантує, хоча й обнадіює. Але за будь-яких розкладів треба триматися — на фронту і у тилу.

За матеріалом Олександра Кочеткова, facebook.com