Ключові події минулого тижня виявилися вельми передбачуваними

По-перше, путін сказав «так, але…» і рушив на коло затягування часу.

По-друге, розпочалася гра на зниження українських переговорних позицій, а також вкидання щодо змісту та меж можливих компромісів.

Щоб було менше неприємних сюрпризів, зафіксуємо головне.

1. Нерозумно заперечувати, що в українському суспільстві є зростаючий запит на мир. Саме тому означена вголос ідея 30-денного перемир'я після гойдалок зі скандалом-паузою допомоги викликала такий емоційний відгук.

Причому багато хто усвідомлює, що це ірраціональна реакція. Але все одно – а раптом? Міркування на тему «а як технічно, а що далі» – це потім. Спочатку – надія.

У такій ситуації люди дуже вразливі. Хтось уже відключився від фронту і почав мислити поствоєними категоріями (куди летіти з відкритого львівського аеропорту). Це неминуче.

Але що порадувало: у абсолютно різних середовищах відзначилась наявність свого роду психологічної протиотрути. Базис цьої протиотрути – путіну не можна вірити, він обдурить. Що балансує надію? Буде – чудово, обдурить – не здивуємось. Це допомагає утримувати фокус «хочеш миру – працюй на фронт». І реально збільшує шанси на мир.

2. Найближчі півтора місяці будуть ритуальні танці навколо символічних дат. Буде багато блефу. Оскільки величезна зона невизначеності, що створює мотиви качати супротивника.

30 квітня - 100 днів Трампа на посту. Звідси безліч чуток про перемир'я до цієї дати. Або потрібний якийсь дуже наочний результат. Або його відсутність потрібно перебити чимось затьмарюючим на інших напрямках. У квітні біля Трампа розпочинається тарифна битва. Йому треба об'єктивно щось показувати.

9 травня – бенефіс путіна, до якого він готувався останні 5 років. Це момент тріумфу, який ніщо не повинно затьмарювати. Звідси позамежна мотивація закрити історію з Курськом і зупинити хоча б на якийсь час всіляку метушню на фронті. Бо надприродних перемог не очікується, а Україна довела, що здатна неприємно дивувати.

За великим рахунком і 100 днів, і 9 травня якось пройдуть, навіть якщо не буде яскравого прориву у сфері війни. Трамп та його люди вже зробили низку застережень, щоб дезавуювати заяви про «кінець війни за 24 години». Тобто на якісь радикальні поступки ні кремль, ні Білий дім виключно заради дат не підуть. Але збіг інтересів є, як і природне прагнення задовольнити їх рахунок з найуразливішого боку – тобто, нас.

3. Ситуація з Курськом дуже наочна. Суть знає зовсім небагато людей, але конспірологічно це виглядає як публічно не промовлений обмін. Для оцінки явно не вистачає параметрів тієї фігури замовчування, яка, мабуть, є. Тому жодних оцінок, факт: завершення Курська відкриває путіну можливість робити щось для врегулювання без втрати обличчя.

Залишається другий момент: російські війська поки що зберігають здатність тиснути на окремих ділянках. Відмовлятися від такого козиря нелогічно (путін його спеціально роздмухує). Тому кремль мотивований зволікати, відповідаючи Трампу, що відмову від руху треба якось пояснити чи компенсувати поступками.

Але зовсім затягувати ці ігри небезпечно. Інфополе вже розігріли закидами, що Трамп ігор не потерпить. Він би може й хотів, але тепер буде важче. Доведеться від погроз переходити до справи. Тому Віткофф і каже, що терміни вимірюються тижнем.

Зараз і будуть ті самі тижні-місяці, про які раніше писалось. Діапазон результатів може бути дуже широким, бо наша війна – не у вакуумі. Тому москва і намагається максимально розгойдати, щоб мати простір для маневру. І дрібниць тут немає. Внутрішня стійкість буде тим аргументом, який дозволить нав'язати неприйнятне.

4. Список того, що може бути заграно в процесі переговорів, або вже частково озвучувався, або інтуїтивно вгадується.

Територія. Логіка відміни санкцій. Компенсації. Заморожені активи. АЕС. Обмін полоненими. Повернення вкрадених дітей та цивільних. Параметри оборонного сектора. Не-НАТО. І т.д. Сюди ж – «північні потоки», режим використання української ГТС, «вода до Криму» (величезний спектр завдань). І багато іншого. Але спочатку – механізми контролю та підтримки гіпотетичного режиму припинення вогню.

Як ці фішечки будуть розставлені, чого виявиться достатньо для першого етапу - ворожити марно. Пара вдалих виступів "довгого Нептуна" вплине на картину. Так само як і результат дискусії в Європі щодо практичної допомоги Україні.

Основне зараз – наочна демонстрація американським партнерам, що свідомо неприйнятні для України речі не варто навіть заявляти, бо їх неможливо втілити. І все скінчиться ганьбою.

5. Ми з зрозумілих причин дещо зашорені на нашій війні. Але паралельно розвиваються інші процеси, де російська агресія – лише один із сюжетів.

Іран, де все дуже складно всередині та навколо. Тут і хусити, що тут і намагається розірвати посередництво рф, тут і мільярд нюансів навколо Сирії.

Масові протести у Белграді та Будапешті, з внутрішніх причин. Але які підбурюють до конспірології: у травні минулого року Сербію та Угорщину відвідував імператор Сі, відкрито позначаючи плацдарм у Європі. Безлад у Румунії. Безлад у Грузії. Це якось аж надто падає у китайську скарбничку. Повертаючи нас до теми того, що кремль був змушений віддати свого клієнта старшому братові, але підйом китайських прапорів замість російських – це явно не те, на що раніше чекали у Вашингтоні. Чого там чекають зараз і що насправді здатні реалізувати - малозрозуміло.

Загалом світ зайнятий не тільки нами. Для Трампа тема №1 – ситуація всередині США, решта – похідні.

Вашингтон два місяці тому запустив перехід у роль посередника. Що за підручником передбачає створення додаткового простору, а-ля деескалація в риториці, вихід із прямо звинувачуваннь росії в агресії ініціатив, каламутні резолюції лише на рівні ООН/Ж7 тощо. З нашого боку на рівні громадських інститутів цілком коректно викривати такий підхід.

Метання Трампа на тему «козирів» обумовлено тим, що козирі насправді є у всіх. Але ідеального плану їх розіграти немає.

Для нас дуже важливо усвідомлювати – це вже не ситуація безвиходдя, куди нас півтора місяці заганяли всіма силами. Україна вистояла зиму, не захиталася від погроз зупинити допомогу, тримає фронт.

Публічна відмова імітувати ДОБРОВІЛЬНИЙ характер поступок різко знизила можливості навісити Україні беззастережну капітуляцію. І значно підвищив шанси того, що москва затягуватиме війну, або зриватиме перемир'я, якщо таки піде на нього.

Зараз досить непогана ситуація для чергового кола роз'яснень: щоб досягти миру, треба позбавити росію можливості вести війну. Заяви перших осіб США доводять, що з зануренням у контекст вони починають краще розуміти особливості нашої ситуації. І поверхневе прагнення нав'язати нахрапом прості рішення коригується. Бо провал та/або ганебна втеча у форматі вмивання рук – це не найкращий варіант.

Разом. Продовжувати фільтрувати інформаційний шум реальних подій. Поки що найбільша інтрига з певним потенціалом для нас – це підрив довгострокової впевненості в американській зброї через незграбні політичні маневри. Що, напевно, викликало лють ВПК і має призвести до якихось механізмів компенсації. Не одразу, не в лоб. Але ми маємо бути готові награти максимум.

За матеріалом Олексія Копитько, facebook.com

Читайте також:

Перемовини... Картина виглядає добре, але вона явно неповна. Гойдалки ще будуть