Про дні сумні.., або Нема чого на дзеркало нарікати коли пика крива..

1. Нам варто згадати, що Трамп обраний американським народом на посаду президента США. Не на пост президента всього світу чи України, а саме пост президента США. І його основне завдання виконати ті обіцянки, які він дав американському народу перед виборами, а не зробити добре Україні чи всьому світу. Саме з цієї логіки він виходить і дорікати йому за це принаймні безглуздо. Трамп обраний більшістю, його підтримує більшість, нам варто врахувати розподіл сил, щоб не потрапити в ще більш неприємну ситуацію.

2. В Америці більшість виборців Трампа знати не знають що таке Україна і де вона знаходиться. Для них немає різниці між росією, Україною чи Руандою. Все це "десь там", дуже далеко і зовсім не цікаво. І виборцю зовсім не хочеться витрачати на це далеке, невідоме та малозрозуміле свої гроші.

3. Закінчити війну – це теж одна з передвиборчих обіцянок Трампа. росію він навряд чи може залякати або нагнути так, щоб вона кинулася виконувати його хотілки, а якщо й може, то це дуже дорого коштує. А нас він може нагнути. Причому будь-якої сторони, будь-якої миті і до потрібного йому результату. Природно, що він вибрав шлях найменших витрат і послабився слабкою ланкою. Те, що наша армія мужня і сильна, звісно, ​​втішає. Але наша залежність від технічної, матеріальної та фінансової підтримки настільки велика, що поставити нас на коліна не складає особливих труднощів. Достатньо припинити постачання зброї, відключити зв'язок і позбавити розвідданих, а далі можна просто пити каву і дивитися як ми борсаємося. Мир обов'язково настане у зв'язку зі смертю однієї зі сторін. І якщо до війни план Келлога звучав: ми пред'явимо ультиматуми обом сторонам, що воюють, то зараз ультимативні вимоги отримує виключно Україна - зрозуміло, кого американці обрали своїм ключем до миру і яким може бути цей мир.

4. Європа не здатна замінити США ні в питаннях військової допомоги, ні в питаннях розвідданих - вона просто не має ні складів, ні потужностей, ні можливості відновити військову промисловість за півроку. А ми не маємо часу чекати кілька років, поки промисловість розганяється.

5. Чи здійснює Америка зраду стосовно України? На думку більшості, безперечно робить. Зрадити може тільки друг або союзник, ворог не може зрадити за визначенням, на те він і ворог. Чи несподівана ця зрада? Ні. Америка неодноразово залишала своїх союзників напризволяще, як тільки виникали якісь незручні для США обставини. Те, що ми повірили обіцянкам – наша проблема. У політиці, як відомо, немає ні друзів, ні ворогів – є лише інтереси. А інтереси можуть змінюватись. Зрештою, Америка обіцяла бути з нами до кінця, але ніколи не пояснювала, що це буде за кінець і коли він настане. Формально вона обіцянку дотримає. А за фактом, запитайте у них, хто висів на лижах гелікоптерів, що вилітали із Ханою чи тих, хто чіплявся за шасі, що злітали "Джамбо" на смузі в Кабулі, їм сильно допомогли обіцянки?

6. Чи існує варіант того, що Америка, незважаючи на зовнішній бік справи, готує для рф ще одну отруєну приманку? І що після того, як адміністрація Трампа дотопче нас, вона візьметься за росію? Так, існує. Ми не розуміємо правил гри і не розуміємо гру, яку веде нова американська адміністрація, однак все ж складається враження, що весь тягар примусу до компромісних рішень ляже на наші плечі. Так Трампу простіше, дешевше та швидше - решта аргументів погоди не робить.

7. Чи можемо ми щось протиставити тиску колишніх друзів? Звичайно, ми можемо не підкоритися, але перед тим треба ретельно оцінити наслідки такого рішення. Скоріше, що вони можуть виявитися гіршими за ту дупу, куди нас приведе компроміс, якому нас примусять. Без американської зброї, без розвідданих та зв'язку ми деякий час протримаємось. Короткий час протримаємось, якщо говорити чесно. А далі на нас чекають великі втрати – і людські, і територіальні.

8. Американців не цікавлять наші емоції, наша гордість та можливий ресентимент. Трамп ні поганий, ні добрий. Його не можна оцінювати на наш погляд. Його можуть оцінити лише американці і лише за результатом. Ми можемо оцінювати своїх, вони своїх. Ми тридцять із лишком років йшли до сьогоднішнього результату. Те, що нашу долю, нашу політику вирішуємо не ми, а за нас це наша власна провина. Те, що за столом переговорів наша думка не враховується – це результат наших помилок, нашого вибору. Не варто звертати увагу на договори про наші надра, дай боже, щоб ці надра у нас у результаті були. На нашій крові сильний домовляється з кровожерливим - чи варто дивуватися, що здобич не питає її думки? Не варто. Варто робити висновки, якщо є чим та кому.

9. Нажаль немає добрих прогнозів. Не віриться у довгостроковий мир, заснований на умиротворенні агресора. Зараз у нас немає вибору, але якщо висновки з катастрофи (а 20% втраченої території і втрата суб'єктності - це безперечно катастрофа!) не будуть зроблені, то другого шансу отримати перепочинок у нас не буде. Після Першої Чеченської завжди приходить Друга. Якщо хтось по наївності думає, що росіяни зупиняться на проміжному етапі, рекомендується ознайомитися з історичними фактами. Вони не зупиняться, вони все доїдять. Європі варто зробити відповідні висновки – з дикунами не домовляються. Та й Штатам варто зробити потрібні висновки. Америка двічі використовувала світові війни для побудови фінансового добробуту та зміцнення свого військового домінування. Тоді океан допоміг, звісно. Але часи змінилися і втретє така стратегія може не прокотити. Влада долара – це питання довіри. Коли закінчиться довіра, а те, що сьогодні відбувається, довірі не сприяє, світ знайде інший центр сили, іншу резервну валюту, іншого лідера. Світ легко змінює країну у “жовтій майці“, згадайте 30-ті роки минулого століття. На погляд більшості, Трамп сьогодні руйнує старий порядок, заснований на міжнародному авторитеті та лідерстві США, йде у внутрішні американські проблеми та міжнародну комерцію, в якій йому все одно з ким і чим торгувати. Ми можемо критикувати цей підхід, але реально нам нічого йому протиставити. Ні нам, ні, що очевидно Європі.

10. Можна повторитися: ящик Пандори вже відкритий і нещастя розлетілося світом. Але на дні ящика залишається останнє – надія. Надія на те, що ми всі помиляємось. Що численні експерти помиляються. Що Трамп не просто закінчений популіст, а стратег. Що Маск не божевільний, як Капелюшник, а мудрий і завбачливий. Що нинішня американська влада не стадо, що сліпо мчить у прірву репутації за своїм ватажком, а люди, які мають чіткі плани на майбутнє. Що радує, так це те, що ми зможемо все дізнатися найближчим часом. Жаль, що вплинути не зможемо, але це вже інша, давно всім відома історія...

За матеріалом Яна Валєтова, facebook.com