Не може країна перемогти зовнішнього ворога, маючи ворога всередині

Після фіаско "бліцкригу" 2022 року, противник зробив роботу над помилками, накопичив сили, і нав'язав нам класичну позиційну війну, в якій той, хто має більше ресурсів, перевагу в артилерії, в авіації (КАБи), і не шкодує людей, поступово просувається вперед.

Що можна протиставити такій тактиці? Потужні, бетонні фортифікації, ешелоновану оборону, суцільне мінування, активне використання дронів. Загалом класика Першої та Другої світових воєн із додаванням різноманітного легкого протитанкового озброєння, високоточних боєприпасів, сучасних засобів зв'язку, відеостримінгу та дронів.

Чи сильні ми тут? Ні.

У той час як у тилу зводяться нові елітні житлові будинки, бізнес-центри, маркети, склади, логістичні центри, солдати на фронті задовольняються кустарними бліндажами з дерев'яними перекриттями, і окопами по пояс.

Усілякі там "типові укріплення", які зводяться на другій-третій лініях оборони і по всій країні, будуються, здається, зовсім не для того, щоб стримати просування ворога - у низинах, ямах, на непридатних землях, у чистому полі - без якого-небудь елементарного розуміння мистецтва фортифікації, відомого ще стародавнім грекам і римлянам, а тільки для освоєння бюджетів і для галочки.

Гірше того - і самопальні нори, бліндажі й окопи, і мільярдні "від держави" фортифікації не можуть витримати КАБієи, і навіть щільний артогонь.

У роки Першої світової, коли півторотонних КАБів не було, і артилерія була слабкішою, будували цілі підземні міста на передовій із бетону, закопані на десятки метрів углиб.

Чому ми так не можемо? Чому б нам не мобілізувати всі будівельні ресурси на виконання головного завдання - зупинити ворога і зберегти життя наших бійців?

Я відповім, чому не можемо, - немає політичної волі. Нікому міцно стукнути по столу і сказати "досить!". Немає в нас одного відповідального (чиновника, генерала, державного органу), який відповідав б за укріплення, немає єдиного плану, і нема з кого спитати.

Така сама ситуація з мінами. Позиційна війна вимагає їх сотні мільйонів штук. Величезний запит, коли вигідніше вкласти гроші у власне виробництво, а не купувати за кордоном. Так, це хімія, металообробка, але в роки Другої світової війни міни масово робили в дерев'яних ящиках замість металевих корпусів, а в якості вибухівкі використовували тирсу та азотну кислоту, але, здається, нинішні досвідчені менеджери про цю "формулу миру" в підручниках з маркетингу не читали.

Зате фінансовий моніторинг вимагає від постачальників дронів доповідей, чому вони продають свої дрони не на "Прозорро". Має, звісно, сенс продавати (перепродавати) через "Прозорро" типові Мавікі чи Аутели, ціна на які на світових ринках відома, і характеристики яких ідентичні. А якщо це, наприклад, "Лютий", або "Магура" - на характеристиках яких знаються тільки фахівці, а ціна - ніщо, порівняно з ефективністю? Як такий дрон можна торгувати на "Прозорро"?..

Загалом, ми програємо позиційну війну не тому, що у ворога більше ресурсів, а тому, що у нас - бардак в голові.

За матеріалом Юрія Касьянова, facebook.com