Сучасна війна набула форми хаосу, в якому виживання на передовій дедалі частіше залежить не від грамотного планування чи ресурсів, а від випадковості. Поранення, після яких боєць більше не зможе повернутися до виконання бойових завдань, інколи стають єдиним шансом залишитися живим. Це не вигадка і не перебільшення — це реальність, з якою ми стикаємося щодня.

Командування переходить межі розумного: артилеристів кидають у штурми, бо «немає снарядів». Тож медиків скоро відправлять в окопи, бо «немає піхоти» яку треба рятувати?

Це не тактика — це самознищення. І це відбувається під прикриттям гучних слів про «героїзм» і «необхідність».

Накази типу «відновити втрачені позиції» звучать просто й ефектно, особливо з тилових штабів. Але ті, хто дає ці накази, не знають, що таке тримати кругову оборону, благати про вогонь на заборону чи відчайдушно чекати евакуації, якої не буде.

Це не стратегія і не військове мистецтво. Це жорстоке ігнорування реалій фронту.

Ми втрачаємо людей. Щодня. Безглуздо і безрезультатно. І замість того, щоб чесно зізнатися у провалах і шукати нові підходи, нас годують ілюзіями про контроль ситуації.

Ключові проблеми:

1. Ігнорування реалій фронту. Рішення ухвалюються людьми, які не мають реального уявлення про стан справ.

2. Відсутність відповідальності. Відправляти людей на смерть легко, коли ти сам залишаєшся в тилу.

3. Деградація армійського потенціалу. Постійні втрати кваліфікованих кадрів без спроб їх зберегти ведуть до катастрофи.

Це не «героїзм», це систематичне знищення власного війська.

Реальність не змінюється від мовчання. Ми маємо перестати ховатися за гаслами й почати визнавати помилки. Інакше ми втратимо все — не лише позиції, а й саму армію.

Фотографія : м.Гірник, Донецька область. Вереснь 2024. Стабпункт медслужби Ульф.

Нині - окуповано.

Alina Mykhailova, facebook.com

ПОКРОВСЬК: ПРОРИВ ОБОРОНИ З ПІВДНЯ...

Джерело: youtube.com