Український фронт може стати не найактуальнішим для москви (Фото)

Інавгурація “путіна” 7 травня означає не просто продовження російсько-української війни, а намір кремлівців перевести її у нову фазу. Тому різко заметушився лукашенко і почав розповідати, що НАТО з Литви зібралося атакувати його дронами, українські війська зібралися в дитячій лікарні на північній околиці Києва, звідки і вторгнуться, а білоруські повстанці планують увійти до Кобрина і попросити "Байден, введи війська!".

Суєта лукашенки має дві об'єктивні причини, що ніяк від нього не залежать.

Причина перша, червневий саміт світу у Швейцарії з наступним примусом рф до миру передбачає деокупацію не лише України, а й Білорусі. Поки що в Білорусі знаходяться війська рф про жодні гарантії безпеки не тільки для України, але також для Латвії, Литви та Польщі говорити безглуздо. Виведення їх із Білорусі може стати поштовхом до повстання проти диктатури лукашенки. Зрозуміло, ніхто не дає гарантій другої революційної хвилі в Білорусі відразу після відходу рашистів. Але з урахуванням того, що влітку-восени 2025 р. лукашенко має пройти процедуру президентських виборів, а він уже в лютому 2024 р. заявив про свою готовність до неї, то в загальному контексті все виглядає майже однозначно.

Друга причина - це кремлівці, що роздухарилися. Рішення залишити бренд "путін" ще на шість років зобов'язує їх воювати до повного розпаду рф або до її ліквідації. На практиці може вийти два в одному. За логікою, вони мають вражаюче повоювати до саміту у Швейцарії, щоб спробувати вплинути на позицію його учасників. Є ще десяток інших причин, які підштовхують їх до воєнної активності. У результаті лукашенко вже буде зобов'язаний брати участь у війні не тільки у вигляді плацдарму, складу та ремонтної бази, а й безпосередньо військами, і офіційно, а не тишком-нишком як у 2022 р. Інших варіантів у кремлівців для нього просто немає в силу географії війни і тих геополітичних та ідеологічних конструкцій, які вони нагромадили. Тому білоруси вже можуть прощатися з ілюзією, що їм вдасться відсидітися по домівках, а не в окопах завдяки спритності прибацьки. Лукашенко таке прощання зараз почав і хоче стягнути за собою на той світ та інших.

Подобається чи не подобається це лукашенці, але він зобов'язаний дотримуватися вказівок москви і зіскочити вже не може. Тому й розповідає, звідки по ньому готуються удари.

З інавгурацією та продовженням бренду “путін” кремлівці загнали в пастку не лише лукашенку, а й себе. Після 7 травня стане однозначним фактом – припинення війни вже неможливе без ліквідації режиму “путіна” та рашизму як ідеології. Жодні крики про “русофобію” рашистам вже не допоможуть і нікого не обдурять. Перемога – це вже однозначно демонтаж за повною програмою путінського режиму, а не просто вихід армії України на кордон 1991 року.

Вся ситуація в Євразії перебуває на межі та впевнено рухається до 7 травня – своєї точки неповернення. Ліквідація бренду "путін" після інавгурації вже не дасть кремлівцям тих результатів, які могла б дати до неї. Тому в навколокремлівських колах, включаючи емігрантські, минулого тижня почалося дивне медійне пожвавлення, сподіваючись, що станеться диво, і інавгурація не відбудеться.

Чекають на удар української ракети по “путіну” на мавзолеї 9 травня, падіння мосту в Криму, яке чомусь обнулює інавгурацію і рф, теракту ІДІЛ у москві та інших чудес. У тих очікувань арешт заступника шойгу породив новий потік темних натяків на битву “веж” під килимом і зріс у епохальну подію, порівнянну лише з хворобою кадирова, яку згадали без видимих ​​причин.

Можна оголосити: "Помре кадиров і не стане росії". Професор Соловей навіть почав умовляти дагестанців не йти з рф, оскільки в новій росії корупції і свавілля не буде, а в незалежному Дагестані вони обов'язково. московські професори та попи завжди мироточать колоніалізмом і дивляться не лише на дагестанців чи якутів, а й на українців як на малих дітей, яких їм історією доручено доглядати. Цей тягар російської людини тисне на тім'ячко не тільки професорам, а й тим, хто закінчив школу з надривом нерв. Невипадково, що у героях расеї і “сво” натовп дегенератів із в'язниць та університетів.

Інавгурація “путіна” – це перша точка неповернення. Другою стане саміт світу у Швейцарії. Рішення Європарламенту від 25 квітня, за ПАРЄ, про нелегітимність “путіна” та його режиму означає лише одне – Перемога – це ліквідація цього режиму. Інших варіантів немає. До речі, членами ПАРЄ є Азербайджан, Вірменія та Туреччина. Саміт світу юридично оформить рішення про нелегітимність режиму “путіна” на міжконтинентальному рівні з усіма наслідками, що з цього випливають.

Крики кремлівців та акуратні зауваження їхніх друзів на еміграції, що п'ять областей України вже внесено до конституції рф і тому нібито їх не можна повернути, не мають жодного значення. Гітлер також 20 серпня 1941 р. включив “Рейхскомісаріат Україна” до складу Німеччини і навіть визнав українську мову нарівні з німецькою офіційною мовою в ній. Гітлерівці, на відміну від путінців, реально використовували українську мову у діловодстві рейхскомісаріату та пропаганді. Крім частини України, Гітлер вписав до складу Німеччини також Чехію, Польщу, північну частину Франції та інші країни, але йому це не допомогло. путінцям та рашистам теж не допоможе. Зберегти рашизм, а також територіальні захоплення, нехай і без “путіна”, у них уже не вийде, всупереч мріям професора Солов'я, навалістів та інших.

Після 7 травня почнеться процес згортання дипвідносин із рф, і він набиратиме обертів після саміту світу. Заяви лаврова, рябкова, піскова та іншої публіки про те, що рф може першою знизити рівень дипвідносин із США та країнами Європи – це показник нервозності москви. Кремлівці не для того залишили "путина", щоб їх ставили в куток. Кремлівці загрожують гібридними вторгненнями до країн Балтії, взяттям Харкова, проривом через Сувалкський “коридор”, війною в космосі та ще чимось, а тут їх нагинають прямо на землі та без стрілянини.

Всі грандіозні замахи і настання москви між 7 травня та 16 червня – це окрема тема та багато в ній під великим питанням. Але війна конфіскацій активів та битва за те, хто раніше почне розривати дипвідносини – це реальніший простір війни. Війну за конфіскацію активів москва почала програвати у 2022 р. і не має шансу її виграти.

Бої за розрив дипвідносин теж спочатку складалося не на користь москви, оскільки її диппредставників з 2022 р. видворюють пачками за шпигунство, а вона робить лише незграбні кроки у відповідь. Відомство лаврова просто не володіє технікою цієї гри, в якій багато визначають швидкість та аргументація. Із закриттям кордонів та сама картина – ініціатива у Латвії, Литви, Польщі, Естонії та Фінляндії, що руйнує важливі для москви “скріпи”. москва непомітно для себе програє цю битву. Окупація Очеретного і навіть Авдіївки не компенсують такі поразки за всієї малої значущості.

Наскільки все серйозно в русі до точок неповернення показує також публікація в німецькій “Die Welt” екземпляра стамбульської угоди 2022 р. допомоги Україні. Ця публікація – контрольне питання до мега-менеджерів із Банкової про форму їхньої участі у ліквідації режиму “путіна”. Від них вимагають певності у бойових діях, і найголовніше – гарантій, що вони не знову проситимуть прем'єр-міністра Ізраїлю організувати зустріч у Єрусалимі, щоб заглянути в очі “путіну”. Нічого понад це. Глобальний Захід, як і раніше, не має наміру говорити з москвою про Україну без України, і, як і раніше, вважає Український фронт важливим, але не єдиним і вирішальним для ліквідації путінського режиму.

За матеріалами Сергія Клімовського