Гомеопатичні ракети Atacms

По-перше, союзники хочуть варити жабу-росію поступово, щоб не спровокувати її на щось апокаліптичне проти країн НАТО. По-друге, якщо б війна закінчилася у 2023 році, то воєнно-промисловий комплекс США і Європи просто не встиг би відбити витрати на розконсервування промислових ліній по масовому виробництву зброї і боєприпасів.

Це приклади характерних напівміфів цієї війни, за якими українці стають жертвами цинічної «realpolitik» і того, що західний бізнес жадає заробити побільше грошей.

Але обидві вищенаведені причини є небезпідставними.

Космічна розвідка свідчить, що недоімперія активно намагається відновити діяльність ядерного полігону на Новій Землі. Якщо росії вдасться провести успішні ядерні випробування стратегічної і тактичної ядерної зброї, то світ серйозно наблизиться до потенційного апокаліпсису. І не зважати на це лідери демократичного світу не можуть. Тому і поступовість, яку, наприклад, я особисто, не сприймаю, але розумію.

А щодо до другого аргументу, то так, гроші таки правлять світом. І під час миру, і під час війни теж.

Однак перш ніж висувати претензії до меркантильних союзників, треба спочатку подивитися у дзеркало. Хіба Україна повністю перейшла на воєнні рейки? І замість перекладання бруківки в містах почали масово виробляти дрони? Ми припинили витрачати гроші у ресторанах та інших розважальних закладах і спрямували їх на допомогу нашим воїнам? Правоохоронці вже не виявляють у воєнкомів якихось казкових статків?

У нас хоча б розпочалося розслідування, чому Україна, якій після СРСР залишився дуже потужний ВПК, на початок війни опинилися лише з двомісячним запасом снарядів і патронів? Та ото ж...

Якщо країна не є самодостатньою хоча б по основних оборонних показниках, вона буде змушена звертатися по допомогу. Яку доводиться приймати з подякою, навіть якщо вона не завжди відповідає нашим потребам. Тим більше, бажанням.

Ось тому ракети ATACMS та інші будуть. Але тоді і у тій кількості, як вирішать наші союзники, виходячи з власних стратегічних інтересів. Бо ми за тридцять років про українські стратегічні інтереси не дуже й замислювалися.

Олександр Кочетков, facebook.com