Декілька слів про вступ до НАТО

В саммите в столице Литвы 11−12 июля принимают участие лидеры 31 страны НАТО, включая президента США Джо Байдена, дополнительно приглашены делегации Японии, Южной Кореи, Новой Зеландии, Австралии, Украины и Швеции 

Весна 2022

Зараз уже багато хто забув, але в березні 2022 року наша влада все ще мала ілюзії, що з росією можна вести переговори. І вела їх.

Однією з вимог путіна була відмова України від вступу до НАТО. І наші офіційні особи розповідали, що в НАТО на нас ніхто не чекає, тому про вступ думати нема чого, а варто зосередитися на одержанні гарантій безпеки від ключових країн.

А неофіційними особами поширювалося, що НАТО - це говно на ціпку, слабке та нікчемне. Результатом цієї активності стало засідання підтримки вступу до НАТО.

У квітні ілюзії про можливість (і потребу) домовлятися з путіним зникли, кампанію "НАТО - гівно" згорнули, і підтримка вступу поступово відновилася.

Зараз

Через рік з'ясувалося, що НАТО нам дуже потрібне. Причому зараз і терміново, бо катастрофа, провал і поразка.

У соцмережах це відбилося шизофренічним "швидко приймайте нас у свій боягузливий альянс, хочемо бути з вами, ублюдками, в одному союзі, тільки заткніться про свої, ахаха, стандарти".

Не вийшло. Буває.

"Після війни"

Потрібно розуміти, що НАТО - це не Ліга справедливості і не вступає в бій на боці всіх, хто потребує захисту. Головне завдання НАТО – забезпечити безпеку країн, що входять до Альянсу. Участь у війні з ядерною державою цієї мети очевидно не відповідає.

Тому повноцінний (з 5-ю статтею) вступ України до НАТО до закінчення війни – це ненаукова фантастика. Це ж стосується і екзотичної ідеї про вступ "по шматочках".

Максимальним теоретично можливим варіантом був вступ під час війни з включенням 5-ї статті після її закінчення. Але й він виявився далеким від реалізації.

Наша влада хотіла: запрошення до НАТО зараз, вступ після війни за спрощеною процедурою.

На цей момент ми отримали: запрошення до НАТО після згоди всіх країн-учасниць та виконання певних умов, вступ після війни за спрощеною процедурою.

І те, й інше містить "після війни", і для того і для іншого потрібна згода всіх країн-учасників, а в іншому багато важливих нюансів.

Тому ще раз – давайте тверезо оцінювати реальність. Жодне НАТО за нас воювати не буде. Вступ до НАТО є надважливим для забезпечення безпеки України після війни. Щоб не сталася нова.

А тут і зараз для нас важлива військова та фінансова допомога, яка йде і йтиме. Більше того, потік розширюється і стає структурованішим. Це наближає перемогу.

Саміт НАТО: День розчарувань у Вільнюсі

Рішення вільнюського саміту НАТО щодо України стали повторенням пройденого 15 років тому на зустрічі альянсу у верхах у Бухаресті. Прихильників України чекало розчарування.

Перший день саміту НАТО у Вільнюсі у вівторок, 11 липня, розпочався з демонстрації єдності. Напередодні Туреччина зняла заперечення щодо вступу до альянсу у Швеції. Щоправда, президент Реджеп Тайіп Ердоган відразу закликав Європейський Союз відкрити Туреччині дорогу до членства. До компетенції НАТО це питання не належить. Швидше за все, це був сигнал Ердогана до Вашингтона наполегливо “попросити” ЄС бути чуйнішим до Анкари.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган

І все ж деклароване бажання турецького лідера зблизитися із Заходом має символічне та політичне значення. А якщо згадати розгнівану москву відправку додому в Україну бійців полку "Азов", які перебували в Туреччині, то виникло враження, що турецьке керівництво прийняло свідоме політичне рішення відмовитися від особливої позиції майже з будь-якого питання і зримо продемонструвати заново солідарність із союзниками.

Столтенберг: НАТО ухвалить Україну, "коли для цього будуть умови"

Однак закінчення робочого дня було не таким надихаючим. На тих, хто сподівався на суттєві зрушення в позиції альянсу з приводу членства України, чекало розчарування. Після закінчення засідання Північноатлантичної ради – найвищого органу, що включає глав держав та урядів країн НАТО, до журналістів вийшов генеральний секретар альянсу Єнс Столтенберг.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг 

Він повідомив, що альянс ухвалить Україну, "коли для цього будуть умови". Водночас він оголосив, що Києву не доведеться реалізовувати план дій щодо членства (ПДЧ) - стандартний набір насамперед військових, а також політичних реформ, обов'язковий для всіх держав, що вступають. Це означає, що, запросивши Україну вступити, держави-члени альянсу одразу перейдуть до ратифікації у національних парламентах угоди про її приєднання. Проте питання, коли саме це станеться, залишилося відкритим.

НАТО підготує програму бойової підготовки ЗСУ

НАТО також пообіцяла створити масштабну програму бойової підготовки Збройних сил України для того, щоб зробити їх "інтероперабельними". На жаргоні альянсу це означає повну сумісність із його стандартами, насамперед у сфері комунікацій, правил використання мереж зв'язку, ППО та штабної культури. Українським військовослужбовцям доведеться масово вивчити англійську мову. Крім того, комісію Україна-НАТО, яка діяла до цього, замінили на раду, в якій всі члени рівні. Перше засідання нового органу відбудеться 12 липня та стане головним елементом програми другого дня саміту.

Однак, по суті, рішення Північноатлантичної ради не дуже відрізняються від тих, що були прийняті 15 років тому в Бухаресті. Практично всі журналісти у залі виставкового центру Litexpo у Вільнюсі у тій чи іншій формі ставили Столтенбергу два питання. Перший: чим нинішні рішення принципово відрізняються від ухвалених у Бухаресті? Відповідь: скасуванням ПДЧ. І друге: які умови має виконати Україна, щоб отримати запрошення до НАТО? Відповідь: союзники визначать це, коли настане час. З контексту ясно, що воно не прийде, доки триває війна з росією.

Зеленський відмовився коментувати рішення саміту

Олена та Володимир Зеленській та Гітанас Науседа у Вільнюсі

Президент України Володимир Зеленський, який приїхав до Вільнюса, відмовився коментувати рішення альянсу щодо України. По суті це максимум того, що він міг зробити, щоб продемонструвати розчарування. Наприкінці дня на Лукішській площі, одній із найголовніших і найбільших у Вільнюсі, разом із президентом Литви Гітанасаом Наусідою Зеленський підняв прапор України, який майорів над позиціями ЗСУ у Бахмуті.

Український гість був помітно зворушений і теплою, емоційною промовою Наусіди, і тим, як вся площа співала гімн України. Однак ні зворушлива церемонія, ні 33 тисячі жовто-блакитних прапорів, розвішаних вільнюцями як символ бажання бачити Україну тридцять третім членом НАТО, не могли компенсувати ні українцям, ні литовцям, що активно підтримують їх, відчуття нереалізованого шансу.

Матеріал з відкритих джерел

P.S.

ДИВА НЕ ВІДБУЛОСЯ.

На саміті у Вільнюсі НАТО займалося трьома питаннями.

Перше - це різке загострення військово-політичної обстановки у Білорусі, у зв'язку з розміщенням там тактичної ядерної зброї та приватної армії найманців Вагнера Пригожина. Поєднання російського ТЯО та загонів зеків-найманців біля кордонів НАТО це «гримучий коктейль путіна» у бік Європи, це дуже небезпечно для європейської безпеки, особливо для Польщі та Прибалтики.

Друга проблема, яка була успішно вирішена у Вільнюсі, - це відмова Туреччини від претензій до Швеції, яка швидко вступає до НАТО. Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО — це історична подія, яка б не сталася. якби росія не напала на Україну. Ці дві країни перетворили Балтійське море на натовське, різко збільшили стратегічну допомогу Прибалтиці, затиснутою між росією та Білоруссю. Поява на Кольському півострові відкриває величезні перспективи руху НАТО в Арктиці.

Членство Швеції та Фінляндії в НАТО у 2023 році є відповіддю на ультиматум заступника міністра росії Рябкова у грудні 2021 року з вимогою до НАТО відмовитися від співпраці з Україною та відступити зі Східної Європи.

Зрештою, приєднання Швеції та Фінляндії до НАТО – це величезний непоправний удар по стратегічній безпеці та геополітичній силі росії. Наразі зона дотику НАТО та росії розтягнулася на гігантську відстань від Мурманська до Севастополя, в епіцентрі якої знаходиться добре озброєна, антиросійська та рішуча Україна. Цілком імовірно, що після поразки в Україні та появи натовських баз за стратегічним договором між Україною та НАТО вздовж кордонів геополітичне становище росії стане безвихідним, але терпимим як для мирної держави, а не вічного агресора.

Третя гостра проблема саміту НАТО у Вільнюсі, як посилити вплив НАТО на війну в Україні, але при цьому не напоратися на відкритий гострий конфлікт із росією.

Щодо України, то у Вільнюсі нікого не цікавило несподіване - вимоги Зеленського прийняття України до НАТО. Усі члени НАТО чудово розуміли, що зараз це неможливо – політичне керівництво України виявилося нездатним за чотири роки провести радикальні реформи та впоратися з корупцією. Швидше навпаки, правляча верхівка України відмінно використовує піраміду елітною корупцією, яка їй дісталася у спадок від попередніх президентів і нічого не збирається робити. А виграти війну без серйозної радикальної реформи всередині України, лише на плечах та ресурсах НАТО, не вдасться.

Тому НАТО залишилося непохитним: спочатку реформи, а потім вступ до НАТО. Все інше – пропагандистські наскоки, демагогія та дрібний шантаж («не поїду у Вільнюс, якщо не приймете до НАТО» тощо). Усі чудово усвідомлюють, що глибоко корумпована Україна буде "троянським конем" росії всередині НАТО.

НАТО підтвердило свою готовність допомагати Україні у боротьбі з російським агресором, але не хоче відритого конфлікту з росією. Натомість Альянс розв'язав руки членам НАТО у додатковій індивідуальній допомозі Україні, наприклад - авіаційний альянс Нідерландів та Данії чи далекобійні ракети Франції та Великобританії та касетні БК США. На черзі – аеродроми Румунії, Болгарії, Словаки та Польщі для українських літаків та засобів логістики. Це приклади індивідуальних, а не колективних рішень членів НАТО. І цей процес тільки наростатиме.

Тож саміт у Вільнюсі виявився дуже важливою подією не лише для України, а й усього НАТО. кремль зазнав нищівної поразки у своїй політиці розколу та ослаблення НАТО.

Найгостріша проблема саміту НАТО у Вільнюсі – як посилити вплив НАТО на війну в Україні, але, при цьому, не напоратися на відкритий гострий конфлікт із росією.

Щодо України, то у Вільнюсі нікого не цікавила несподівана вимога Зеленського ухвалення України до НАТО. Усі члени НАТО чудово розуміли, що зараз це неможливо – політичне керівництво України виявилося нездатним за чотири роки провести радикальні реформи та впоратися з корупцією. Швидше навпаки, правляча верхівка України відмінно використовує піраміду елітної корупції, яка їй дісталася у спадок від попередніх президентів і не має наміру нічого робити. А виграти війну без серйозної радикальної реформи всередині України, лише на плечах та ресурсах НАТО, не вдасться.

Тому НАТО залишилося непохитно: спочатку реформи, а потім вступ до НАТО. Все інше – пропагандистські наскоки, демагогія та дрібний шантаж («не поїду у Вільнюс, якщо не приймете до НАТО» тощо).

НАТО підтвердило свою готовність допомагати Україні у боротьбі з російським агресором, але не хоче відритого конфлікту з Росією. Натомість Альянс розв'язав руки членам НАТО у додатковій індивідуальній допомозі Україні, наприклад - авіаційний альянс Нідерландів та Данії чи далекобійні ракети Франції та Великобританії та касетні БК США. На черзі – аеродроми Румунії, Болгарії, Словаки та Польщі для українських літаків та засобів логістики. Це приклади індивідуальних, а не колективних рішень членів НАТО. І цей процес лише наростатиме.

Отже, саміт у Вільнюсі виявився дуже важливою подією не лише для України, а й для всього НАТО. кремль зазнав нищівної поразки у своїй політиці розколу та ослаблення НАТО.

За матеріалами Віктора Небоженко, facebook.com