Володя, відкиньте всякий сором - іронічний коментар дня

Синхронне визнання одразу двох керівників вітчизняної науки та освіти у тому, що їхні кандидатські дисертації ніщо інше, як лайно на паличці, логічно призвело до збереження ними своїх постів. Пропонуємо Офісу президента взяти нову висоту. А давайте під час наступної кадрової ітерації призначимо на ці посади махрових педофілів. А кого, кого нам, героїчній країні, що воює, соромитися?

Народу? Та пішов він на цей народ. Йому он одного дня вдвічі підвищили тариф на електрику і заразом його відключили. І нічого – терпить. Патаму шта війна. "Не на часі"

Заходу? Проковтне. Адже за всього багатства вибору іншої альтернативи немає.

Фронтовиків? Так ось одного з них якраз і спіймали на плагіаті. І навіть тісні зв'язки з Лесиком Довгим (“таке мале, а таке нахабне”) та його корупційноємним татком анітрохи не зашкодили майбутньому міністру.

Втім, щодо народу вони трохи помиляються. Мільйони виїхали з України та познайомилися з новими для них стандартами життя. У тому числі у сфері функціонування держави. Вони бачать, як чиновник за найменшу витівку вирушає в політичну “чорну діру”.

Саме для цієї аудиторії, яка складається переважно з жінок з дітьми, важливими є ті прекрасні вензелі, які у сфері освіти виписує сьогодні Офіс президента. Коли вони ухвалюватимуть рішення чи повертатися в Україну, для них цей кейс, безумовно, матиме значення. Адже ілюзія, що “освіта – соціальний ліфт” ще міцно сидить у наших головах.

У будь-якій іншій сфері держуправління кандидатська (або докторська) — це за великим рахунком бірюльки, химерний елемент престижного споживання. І лише у випадку з міністерством освіти та науки питання, як його шефом було отримано конкретний науковий ступінь, має цілком прикладне значення.

Адже це навіть не про наукові досягнення, а про здатність системно і більш-менш чесно виконати певний набір вимог. І якщо наш претендент на міністерський пост не здатний пройти цей шлях, не зрізуючи кути, — це дуже тривожний знак для всієї сфери освіти країни. Адже таки риба гниє з голови.

Якщо міністр освіти Оксен Лісовий відмовляється від наукового ступеня після звинувачень у плагіаті дисертації та її перевірки і при цьому не залишає свою посаду — це “чорна мітка”, яка демонструє, в якій дупі знаходяться освіта в нашій країні.

Бабак

Коли ж досягнення міністра один на один повторює голова комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак (до речі, “Слуга народу”), якого так само звинувачують у плагіаті (у 2019 році він навіть став лауреатом антипремії “Плагіатор року”) ) і знову ж таки не йде у відставку - розумієш, що тут "ж * па в квадраті".

Втім, зрозуміло, що насправді ця історія не про Лісового і Бабака, а про персонажів, які їх поставили на ці посади, і не зважаючи на докази розуму ігнорують об'єктивну реальність.

Так жодної Європи в Україні не збудуєш. Можна лише звести суверенну карикатуру на розвиненою путінізм (там теж люблять парадигму "це сучий син, але це наш сукін син"). Але при такому modus operandi жодних жінок з дітьми масово повернути з Західу, що прогнив, не вдасться. Доведеться відновлювати Україну із залученням рівшанів та джамшутів. Така собі пародія на пародії. Володимир Олександрович зацінить.  

Микита Афанасьєв, ukrrudprom.ua