Масовий ракетний удар. Підсумки...

Як усі вже знають, сьогодні Україна пережила ще один масований ракетний удар і загалом усім зрозуміло, що поки ми не знищимо їхні засоби доставки, а бажано й місця зберігання та в ідеалі – виробничу базу цієї погані, нальоти триватимуть. Але ми живемо в об'єктивній реальності і розуміємо, що міркувати про такі заходи легко, не знаючи загальної ситуації як матеріальної частини того, що може завдати таких ударів, так і з низки аспектів політичного характеру.

Адже Україна не є самодостатньою державою, щодо виробництва систем озброєнь і тому – змушена робити цілий ряд «Поправок на вітер». Зараз ми не розмірковуватимемо на тему про те, що можуть бути прямі обмеження партнерів, на використання їх озброєнь, які вони постачають поза територією України. Тим більше, зараз немає сенсу вкотре занурюватися в тему про те, що якби мали ракети з дальністю в 1000 кілометрів… Так, було б добре і формально ми можемо розпоряджатися цією зброєю так, як вважаємо за потрібне… або все ж таки не можемо ?

З урахуванням того, скільки, чого і як ми отримуємо від наших партнерів, ми просто не можемо гнути пальці і розповідати їм про те, що тут граємо, тут не граємо, а тут рибу завертали. І справа не в тому, що ми маємо бути вдячними за ці поставки та враховувати думку партнерів. Є ще низка аспектів, які ми ніколи не повинні упускати з поля зору. Ми продемонструємо всього два, але різнотипні, з різних кінців спектру цієї картини.

Перший полягає в тому, що наші партнери взяли на себе весь тягар політичної гри від імені України. Так, вони діють не замість нас, а разом з нами, але ми діємо разом з ними. Тому, політична складова вимагає певних правил гри і ми будемо їх дотримуватися, як осудний партнер, який бажає стати союзником цивілізованих країн. Між іншим, ця сама осудність є одним із тестів, які ми здаємо на відповідність стандартам НАТО. Адже Альянс базується на командній грі і ми маємо показати готовність до неї. І як можна зрозуміти, наші військові чітко узгоджують якісь великі акції на території ворога з нашими партнерами.

Другий момент вже суто технічного характеру і полягає він у чому. Всі ми пам'ятаємо епопею з «кривизною землі», під час якої противник розповідав прорахунки своєї ППО в Сирії. А крім того, ми щодня чуємо про те, наскільки важливі дрони на полі бою. І в першому, і в другому випадку йдеться про цілевказівку. Мета треба виявити, ідентифікувати та навести на неї боєприпас. Якщо все робити по-старому, то можна витратити дорогий екземпляр зброї і не отримати бажаного ефекту або навпаки – отримати зовсім не той результат, заради якого була задумана операція.

Коли метою є якийсь великий інфраструктурний об'єкт, треба розуміти, що завдати йому шкоди можна або одиничним, але вкрай потужним боєприпасом, або серією попадань кількох боєприпасів меншої потужності. Але в нашому випадку, максимальна шкода, швидше за все, досягатиметься не потраплянням до цільового об'єкта взагалі, а до його певної частини. Це як у боротьбі з бронетехнікою, яка має більш-менш захищені частини та залежно від застосовуваного, протитанкового боєприпасу, потрібно потрапити у певну частину машини, щоб гарантовано вивести її з ладу. Саме тому багато західних боєприпасів мають безконтактний спосіб підриву, над верхньою проекцією мети, того ж танка.

Але танк знаходиться на відстані кілометра-двох, від протитанкової позиції, а коли йдеться про тисячу кілометрів і більше, то можна собі уявити, наскільки точно має бути виконано цільову вказівку і яка має пройти операція наведення на ціль. Мало того, метою є не завод взагалі і навіть не конкретний цех цього заводу, а конкретна його точка, яка виявиться або найкритичнішою, або забезпечить повторну детонацію, щоб двісті, триста чи чотириста кілограмів вибухівки в бойовій частині ракети принесли тільки первинні руйнування, а решту повинен зробити матеріал, який знаходиться в цільовому об'єкті.

І тут виникає безліч питань як щодо обчислення цієї точки, так і доведення боєприпасу саме до цього місця і нікуди більше. Так, йдеться про високоточний удар і ця висока точність забезпечується далеко за обрієм. І в такому разі, треба або фізично вказувати на певне місце мети, силами диверсійної групи, або те саме зробити іншими, технічними засобами. Та й крім того, ракета має долетіти до мети, максимально уникаючи місць базування ворожих засобів ППО. Згадаймо Кримський міст і те, як там пройшла «проба пера». Очевидно, що противник був змушений придумати нісенітницю про фуру, яка вибухнула, а насправді всім зрозуміло, що це було.

І ось тут треба чесно собі сказати, чи маємо ми всі ці кошти, чи доведеться підключати партнерів? Відповідь на це питання багато що розставить по місцях і ми знову повернемося до принципу щільної командної роботи. Якщо ми все це розуміємо, тобто певна послідовність дій і черга до сховищ та виробництв крилатих ракет ще не прийшла. Але поки що ми не можемо знищити носії, і все інше покладаємося на роботу засобів ППО. І ось сьогодні ми спостерігали за тим, як відпрацювали наші зенітники. За даними Генштабу, це виглядає ось так

Ну а ми можемо сказати про те, що в столиці було чути кілька віддалених вибухів і з звуку було зрозуміло, що десь в області відпрацювали наші ППО. Мочилова у київському небі вже немає. Можливо будуть дані про те, скільки і чого перехопили в київській області, але вже очевидно, що для тих засобів поразки, які має противник, столиця стала практично недоступною. Мабуть противник це вже усвідомив і тому намагається бити по регіонах. Але й там ППО поступово набирає форми і, швидше за все, те, що летіло на Київ, перехоплюється над іншими областями.

Ну а загальний рахунок за збитими ракетами трохи не дотягнув до 90% і це при тому, що навіть теоретики пропонують не звертати уваги на стовідсоткові результати, оскільки такої ефективності досягти неможливо, але до неї потрібно прагнути. І ось цього разу ми побачили те, що противник вже теж усвідомив якщо не марність, то низьку ефективність роботи своїх крилатих ракет і тому частину з них послав через небо Молдови, а одні з них, за даними Генштабу, не надовго увійшло в небо Румунії – країни НАТО. А як ми знаємо, саме там базується один із двох позиційних районів американської системи ПРО і там же розгорнуто інші зенітні кошти США та Франції, але вони не відпрацювали цими ракетами і ті увійшли в наше небо, вже з боку Румунії.

За великим рахунком, це вже можна розглядати як казус Беллі, але цілком можливо, що інцидент стане початком більш серйозного процесу. В ідеалі, західний кордон України, кілометрів на 50 углиб, міг би тимчасово передатись у зону відповідальності ППО НАТО і тоді всі ці хитрощі путінців були відбиті в зародку. Але в будь-якому випадку, тут буде якесь продовження, ну а наші ППО знову – вище за будь-які похвали і далі для ворога буде тільки важче і сумніше.

Джерело: defence-line.org