Функція Ізраілю у світовій системі безпеки. Приклад для України

Правильніше сказати, що нарешті США дали Ізраїлю дозвіл на точкові удари по території Ірану. Річ у тому, що Ізраїль вимагав цього дозволу як мінімум 15 років. Тому що Іран зі своєю ядерною програмою є головною загрозою для існування держави Ізраїлю. І відповідно країна у головного партнера, у США, дозволу на військову операцію.

Іран продовжує військову співпрацю із Росією: за безпілотники та балістичні ракети влада країни запросила у держави-окупанта допомогу в модернізації власного озброєння. Літаки СУ-30 їм уже Росія поставила. Швидше за все, йдеться про технології, які дозволять Ірану отримати повноцінну ядерну зброю. Якщо так станеться, то це створить дестабілізацію у регіоні.

Тому Ізраїль атакує військові об’єкти Ірану. Скоріше, що це було попередження Ірану на випадок, якщо розробка ядерної програми продовжиться далі. Що наступні обстріли будуть більш масштабними.

Мало хто від цього знає, але Сирія теж активно будувала ядерний реактор. Ізраїль десять років переконував США дати можливість знищити сирійську ядерну програму. І, як наслідок, вдалося організувати військову операцію.

А в 1982 році Ізраїль розбомбив реактор у Багдаді, коли Ірак теж мав амбіції розробити ядерну зброю. Це сталося під час ірано-іракської війни. До речі, за допомогою та взаємодії з Іраном. Це зараз звучить дивно, але тоді ці країни мали спільних ворогів. І Іран через Ізраїль отримував американське озброєння та запчастини для військової техніки. Американці напряму не продавали Ірану озброєння після ісламської революції, але через Ізраїль передавали.

Це напад показує рівень технологій Ізраїлю: вони можуть атакувати, незважаючи на наявність щільної системи ППО, до речі, вітчизняного виробництва. Якщо припустити, що безпілотники запускали з території Ізраїлю, то до тих об'єктів, про які йдеться, потрібно летіти 1,5 тис. км. Можливо, безпілотники були запущені з інших країн. Наприклад, Туреччина. Але питання, чи піде Туреччина на таке загострення відносин з Іраном. Хоча для Туреччини точкою напруги є азербайджанська меншість на території Ірану. Це так званий Північний Іран.

Важливо бачити, як вибудовується світова система безпеки та яку роль в ній відіграють країни. Та розуміти, яке місце в цій системі може зайняти Україна.

Сьогодні Ізраїль отримує фінансування своїх оборонних програм від США. Ця країна по суті виконує для США роль «нас там немає» і «спробуй доведи». Тобто в ті ігри, які топорно грає росія. Функціонал Ізраїлю в тоум числі – це виконання особливих доручень на Близькому Сході. Тобто руками Ізраїлю США вирішує дуже багато завдань, не вступаючи безпосередньо в ті конфлікти, де американці не хочуть світитися. При цьому США дотує Ізраїль приблизно на $3-5 млрд. на рік, в тому числі військових програм. Ізраїль має спеціальні умови отримання списаної зброї. Але Ізраїль розвинув свій ВПК, який дозволяє в деяких напрямках бути навіть більш просунутим і певною мірою незалежним від США. Наприклад, нещодавно країна випробувала лазерну гармату, яка дозволяє збивати дрони.

Бачимо, що США готові надавати оборонні озброєння – літаки, танки, системи Patriot. Але не надають навіть своїм найближчим союзникам зброю, яка дозволяє завдавати ударів по території ворога. Тобто далекобійну зброю на 1-2 тис. км. Це можна побачити за структурою озброєння Тайваню, Японії, Південної Кореї.

Цей функціонал, який виконує Ізраїль на Ближньому Сході, Україна може здійснювати в НАТО та на Єврозійському просторі. Стати своєрідним щитом Європи. Стати двигуном інтересів англосаксів та американців у регіоні. І знову ж таки за прикладом Ізраїлю виконувати делікатні доручення, що дозволить Україні отримати необхідні гарантії безпеки.

До речі, подібний функціонал покладено на Туреччину в НАТО, яку прийняли в альянс у першій хвилі. І не тому, що Туреччина відповідала якимось критеріям. За рівнем демократії чи боротьби з корупцією країна не проходила до НАТО та, мабуть, не проходить й зараз. Але країна виконує важливий функціонал – контроль Босфорської протоки, чорноморського регіону, а також виконує делікатні доручення на Близькому сході. Там, де американці відкрито не хочуть вступати в конфронтацію, але отримувати свої переваги. Серед прикладів – Туреччина веде перемовини такими лідерами, з якими США не бажають публічно вести дискусію. Наприклад, із путіним.

Тарас Загородній, facebook.com