ЗСУ змінили хід усієї війни

путін вторгся в Україну ще в лютому 2014 року. Отже, йдеться фактично про вісім років його вторгнення. Прописом – вісім повних років. А не про «перші десять місяців».

Припускаю, що зараз і при кожній нагоді путін б'ється лобом об стінку — щоразу, коли думає про «те» питання: чому він не дійшов до Києва ще тоді, завернув свої війська? Принаймні, він вправляється в дзюдо, розбиваючи цеглу головою, тому що, поклавши руку на серце, так: Захід знизав би плечима на його вторгнення і продовжив би вести з ним справи, як ні в чому не бувало, так само, як більшу частину цих останніх восьми років.

Демонструючи чисту сутність та справжню природу свого «демократичного» режиму, система путіна — набагато краще організована, ніж будь-яка «організована злочинність» — прорахувалася та кинула свої наднекомпетентні збройні сили, очолювані глибоко корумпованими та некомпетентними генералами-фаворитами на Україні.

І все це з наміром не лише завоювати всю Україну, а й знищити її як державу, бо, знаєте, немає ні України, ні українців: лише кілька дезінформованих і спантеличених росіян, підпорядкованих контрольованому НАТО нацистському режиму. А якщо ні, то ті, хто називає себе українцями, не мають права на існування.

До речі, пам'ятаєте про це, коли думаєте про цей конфлікт, оскільки, як ясно показали захоплені російські військові документи, те, що путін планував зробити в Україні, дуже нагадувало те, що нацистська Німеччина робила там трохи більше ніж 70 років тому.

І врахуйте: західні очікування на те, що росія легко захопить Україну, значною мірою вплинули на рішення путіна про вторгнення.

Річ у тім, що не лише на подив путіна чи на подив багатьох у Києві, Харкові, Одесі, але особливо на подив колективного Заходу, українці підняли чергове «громадянське низове повстання», взяли до рук зброю і запекло чинили опір. Українці, пересічні громадяни. Не їхньої політики (ну, за рідкісним винятком), і не їхні генерали: поєднання російських кібератак і радіоелектронної боротьби відрізало останніх від зв'язку з військами на передовій протягом перших чотирьох днів війни. Залишені напризволяще долі, не лише військовослужбовці Збройних Сил України (ЗСУ), а й десятки тисяч українських мирних жителів організувалися та воювали самостійно.

Спробуйте звернути увагу: сьогодні про цей факт майже ніхто не згадує.

Хоча це стало вирішальним, бо вони — український народ — зупинили, а потім розгромили збройні сили російської федерації (вс рф) у Києві, Чернігові, Сумах, Харкові та Миколаєві: страшною ціною завдали їм вбивчих втрат і, зрештою, змусили їх відступити.

Це був не хтось інший, і це сталося не завдяки якимось Javelin, чи NLAW та НАТО, ЦРУ чи МІ-6: це були українці.

Далі й у розпал боїв, коли колективний Захід очікував, що Україна будь-якої миті знову впаде, і швидше раніше, ніж пізніше, українці відбивалися всупереч усьому — під Ізюмом, під Сєвєродонецьком, на південно-східних підступах до Лисичанська (наприклад, Попасна). При цьому вони зазнали нищівних втрат — часто всупереч наказам зверху і точно всупереч раді Заходу, без сумніву: втратили всі три міста. Але врахуйте: за весь цей час ЗСУ не просто зібралися та втекли. Більше того, вони не відійшли від своїх передових позицій на Донеччині, а трималися там. Ще тримають Ню-Йорк, ще тримають Авдіївку, втратили Піски, але міцно тримають Первомайське, ще тримаються у Красногорівці, принаймні у західній частині Мар'їнки…

Найкраще те, що, протримавшись на південному сході Харківської області і на захід від Луганська, зупинивши спроби росії оточити їхню оборону на Донбасі, українці роздерли в Росії такою мірою, що вони перестали існувати як сучасна збройна сила з серйозним наступальним потенціалом. Тут уже у путіна та його поплічників немає іншого виходу, крім як перетворити вс рф на мішанину з приватних ополченців і купувати боєприпаси в Ірані та Північній Кореї тільки для того, щоб продовжувати свою війну задля збереження себе при владі.

Зрештою, не можу не згадати українських контрнаступів у серпні та вересні. Безперечно, велика частина цієї операції стала можливою завдяки притоку західної зброї та боєприпасів. І, безперечно, те, що було в Херсоні, не спрацювало так, як планувалося, і частина втрат ЗСУ зазнала там…