Ця війна надовго і за нею буде наступна

Нарешті ми дійшли до розуміння, що війна не завершиться через два-три тижні, місяць і навіть влітку 2023. Ця війна надовго і за нею буде наступна.

Російські ракети закінчаться з останнім росіянином, не раніше. КНДР тому доказ.

За снарядного голоду, як повідомляє нам одна розвідка, росіяни все одно планують мобілізацію і масштабний весняний наступ, як наголошує інша розвідка.

Залишимо військові справи ЗСУ: вони воюють, волонтери допомагають, а всі платники податків спільно з союзниками забезпечують все необхідне.

На превеликий жаль, і на 10-й місяць війни в економічному і політичному блоці влади відсутній навіть натяк на стратегію, програму, бачення, як залучити ресурси і куди їх скерувати в першу чергу для побудови потужної воєнної економіки і подальшого переходу до моделі воєнної економіки і ефективного ринку.

Такі війни виграють ресурси. Для того, щоб виграти цю війну, не достатньо вдягнути оливу з кросівками і грізно вимагати щось чергове від Заходу.

Заходу треба продати мрію і чіткий план її досягнення. Причому, це не українська мрія з Конча-Заспи, а спільна мрія колективного Заходу, бо Україна — це ЄС і НАТО. Так чи ні?

Перед тим, як ми повідомили про збитки через війну в 1 трлн дол, ми гордо розповідали про нереалізований потенціал України в 1 трлн дол.

Отже, Заходу ми повинні запропонувати «бізнес-проект» мінімум на 2 трлн дол США: спільно відбудувати/збудувати/заробити.

Якби у 2019 році ми провели обіцяний повний аудит держави, зараз нам було б легше аналізувати втрати і планувати прибутки після війни. Наразі ж ми можемо оперувати лише припущеннями: такі то активи держави в такого то старого олігарха чи новобагатька, а цей завод чи родовище — записний на офшор У, куди часто літає чиновник Х.

Які напрямки ми вже можемо запропонувати Заходу, щоб стати ланцюжком світового виробничого процесу:

— глибинна переробка с/г продукції

— металургія і будівництво з виробництвом обладнання і техніки в Україні

— ІТ

— ВПК.

На жаль, з туристичними магнітами і Лас-Вегасом доведеться трохи зачекати.

Але з усім іншим чекати ми права не маємо, бо в День Перемоги чи Миру (до речі, голоси про компроміс не стихають) ми повинні створити мільйони робочих місць. Інакше повертатися в Україну буде нікому і нікуди.

Ці робочі місця і виробництва ми повинні створювати вже зараз за кордоном, в місцях компактного проживання українських біженців: домовлятися з урядами країни перебування, купувати/просити виробничі лінії для виготовлення снарядів всіх калібрів, бпла, техніки, щоб потім одразу ми могли їх з робітниками і їхніми родинами перевезти додому.

Репарації — це одне, а інвестиції — зовсім інше. Вже зараз треба переконувати провідні світові компанії, продавати їм ідею, що саме Україна замінить Китай з виробництва усього для ЄС.

Довести, що у нас найчесніший суд, прозора правоохоронна система, комфортне оподаткування без зловживань і діри чорної економіки.

Влада повинна зробити перший крок у доброчесності і кожен, хто ганьбить команду Президента, повинен невідкладно піти з посади. І байдуже, його прізвище Єрмак чи Єрмак. Навіть Кирило Тимошенко.

Підвів — всі минулі заслуги нічого не вартують. Ось, як з Довбенком чи Наумовим, наприклад.

----------------------------------------------------

Все за планом путіна.