Українська армія отримала бойовий досвід та навчилася воювати, і ми покараємо росіян, якщо вони сунуться – український розвідник

У західних ЗМІ з'явилися нові повідомлення, пов'язані з можливим повномасштабним вторгненням російської армії на територію України. У суботу, 4 грудня, видання The Washington Post, з посиланням на несекретну доповідь розвідки США, повідомило, що РФ готується до повномасштабного вторгнення в нашу країну одразу в чотирьох напрямках для чого може збільшити склад свого військового угруповання до 175 тисяч людей.

А німецьке видання Bild, посилаючись на дані розвідки, повідомило, що на початку 2022 року президент Росії Володимир Путін планує напад із метою захоплення 2/3 території нашої країни. Німецькі журналісти опублікували навіть мапу можливого вторгнення.

Чи готова наша армія відбити атаку ворога, "Апострофу" розповів колишній начальник розвідки 92-ї бригади, полковник у запасі ПЕТРО НЕДЗЕЛЬСЬКИЙ.

- Спершу хотілося б дізнатися, як ви можете оцінити зміни в українській армії за роки війни? Чи є реальні покращення?

- Я хочу відразу сказати, що наша армія дуже змінилася. Думаю, що багато дала саме практика. Наприклад, для хірурга практика – це операція, а для військового – війна. Прийшла війна і показала великий пласт бездарних військових керівників, ряжених генералів, полковників. Але, в той же час, з приходом війни стало зрозуміло, що в Україні є справжні бойові офіцери, які показали себе реальними військовими начальниками. Крім того, ми навчилися воювати, а експерти оцінюють українську армію як одну з найдосвідченіших та потужних армій Європи. Ми набули військового досвіду і чим далі – тим краще, як-то кажуть, у нас ідуть справи.

- Як ви вважаєте, наразі українська армія психологічно готова зустріти ворога?

- Безумовно. Я думаю, наші воїни готові воювати та демонструвати чудеса героїзму. Чим більше на фронті гине людей, тим злішими ми стаємо. Ми вміємо і можемо воювати, і ми покараємо росіян, якщо вони сунуться.

- А якщо казати про забезпечення на фронті. Чого не вистачає в тактичній ланці?

- На перших порах були різні проблеми, але зараз вони вирішені. Збройні сили дуже добре озброєні, матеріально забезпечені. От я вам відверто скажу, коли я був на фронті, то забезпечення було просто прекрасне. Одяг, амуніція, зброя, медичне забезпечення. Я служив десятиріччя в радянській армії. І те, що я побачив зараз в українській армії мене, навіть, здивувало. Я просто заздрю білою заздрістю нашим молодим хлопцям, які приходять в українську армію. Харчування - чудове. Обмундирування – чудове.

- Якщо говорити про українську зброю, чи потрапляють на передову ПТРК "Скіф" і "Корсар", які розроблені державним КБ "Луч"?

- Так, потрапляють. Але я не можу сказати в якій кількості, адже це секретна інформація. Зрозуміло, що наше озброєння використовується на фронті. До речі, українське озброєння – одне з найкращих в світі. Наші танки і ракетні установки дуже ефективні. Але треба приділяти цій галузі більше уваги, фінансувати, тоді наші виробники та конструктори будуть демонструвати найкращі зразки військової техніки.

ПТРК "Корсар"

- Хотілося б торкнутися такої сучасної теми як роботизація. Українські приватні компанії розробили наземних роботів. Вони потрібні на фронті?

- Думаю, що так. В цих компаніях працюють талановиті фахівці, майстри своєї справи. Але державна політика ще недосконала, тобто держава має більше приділяти цьому уваги, фінансувати новітні розробки, заохочувати цих конструкторів до створення сучасних зразків зброї. Я вважаю, що треба вкладати набагато більші кошти у розвиток українських оборонних компаній, як державних, так і приватних. Наші фахівці здатні робити зброю, яка не матиме аналогів у світі.

- Повертаючись до теми кадрів, наскільки українські військові наразі вмотивовані?

- Наприклад, в армії США існує аж 33 типи надбавок до посадового окладу військового в армії. В них там іноді буває, що сержант заробляє більше, ніж капітан. Це дуже заохочує добре виконувати свої службові обов’язки. Подібним сьогодні шляхом ідуть в Україні. Наприклад, за підбиту техніку дають премії.

- А чи є у нас соціальний захист?

- Соціальний захист військових наразі на високому рівні, є пільги. Учасники бойових дій платять тільки четверту частину за комунальні послуги, за електрику, воду. Такі речі також стимулюють військовослужбовців. Крім того, існують відповідні свої черги для отримання квартир. До речі, лікування та проїзд також безкоштовний. Крім того, вони й землю отримують – обов’язково 10 соток. Варто відзначити, що діти учасників бойових дій мають певні пільги.

- А чи є в армії люди, яких мотивує не ідея, а гроші. Так би мовити заробітчани?

- Безумовно, такий момент є. Це трапляється через безробіття. Чоловіку треба сім’ю годувати і він йде служити. Розумієте, мотивація служби в цих людей трошки інша. Тут не патріотизм ними рухає, а матеріальний чинник. Як це подолати? Це вже від нас, військових, не залежить. Якщо в нього в цивільному житті була б робота, були б гідні соціальні умови, то він би ще поміркував, чи варто йти в армію, чи ні. Але давайте не будемо забувати, що ми живемо в матеріальному світі. Чому ми маємо не заохочувати тих військових, які йдуть служити. Вони, окрім патріотичних почуттів, мають ще й отримувати якусь матеріальну винагороду. Я гадаю, чим більше платити – тим краще. Нехай ідуть, але щоб там служба відбувалася таким чином: якщо пішов, то маєш відпрацьовувати ці гроші. Якщо ні, то штраф та розрив контракту.

- Є зараз система таких штрафів?

- Покарання, безумовно, є. Військовослужбовця позбавляють премії. Військової грошової премії позбавляють за невиконання бойових завдань. Тобто, б’ють буквально по карману. Я вважаю, що це дуже правильно.

Фото: Апостроф / Роман Пєтушков

- Чи були у вашій бригаді діти політиків, бізнесменів?

- Часто з простих сімей, коли хлопці йдуть служити, то вони йдуть через свій патріотизм. Крім того, в армії можна заробити. І, навіть, якщо в нього є робота, але менш оплачувана, то він, безумовно, може піти в армію. Але дітей великих начальників немає. В багатьох випадках вони там і не потрібні. Нам не потрібні невмотивовані, капризні воїни, які ігнорують команди. Але якщо він вмотивований, якщо він сам пішов воювати, то такому хлопцеві честь і хвала.

- Гадаю, варто торкнутися теми професійної армії. Що ви можете сказати з цього приводу?

- Це – саме болюче місце. Я вважаю, що професійна армія буде тоді, коли кількість професіоналів, які служать не один рік, виросте. І переважна більшість армійців матиме бойовий досвід або досвід багаторічної служби. На жаль, є такі фактори як соціальні умови, ситуація в країні, падіння рівня добробуту. Служба в армії перестала бути престижною. Багато професійних кадрів залишили ЗСУ. От це вже проблема, треба їх заохочувати, щоб вони залишалися в армії. Думаю, що це питання держави. Знову ж таки, це матеріальне забезпечення, пільги, умови.

Варто розуміти, що часто непрофесіоналізм викликає небойові втрати. Є хлопці дисципліновані, а є навпаки. От, наприклад, йдемо ланцюгом, хтось відстав, спіткнувся і вистрілив чергою, ще й зачепив свого. Такі втрати витікають з недостатнього рівня професіоналізму. Чим вищий професіоналізм, тим менше втрат. Є й розгильдяї, які пішли в армію через відсутність роботи. Потім перевертаються на БТРах, а через них страждають люди.

- Хотілося б також почути вашу думку щодо досвіду на навчаннях в тилу?

- Це – доцільне питання. Одна річ - навчити воювати, виконувати певні дії для злагодження. Безумовно, така робота проводиться, постійно, щоб бойовий підрозділ діяв, як один організм. І недаремно ще казав Наполеон: "Армія баранів, керована левом – сильніша армії левів, керованих баранами". Тобто, якщо є колективна дія – це дуже добре. Це значить, що кожен учасник цього колективу навчений, дисциплінований, чітко виконує регламент, виконує накази, виконує положення і вони діють спільно. Армія перемагає, якщо вона дисциплінована, організована, навчена. Але якщо вона ненавчена, то це вже проблема командирів,

Роль особистості ще ніхто не відміняв. Наразі багато військових чинів, що наразі працюють, мені імпонують, чого не можу сказати про їхніх попередників.

- Підсумовуючи, хотілося б дізнатися, щодо рівня довіри до вищого командуваня. Чи зріс він з роками?

- Можу впевнено сказати, що рівень довіри зріс, тому що ми вчимось воювати, солдати бачать, наскільки росте професіоналізм командирів. Росіяни терплять повне фіаско, програють. Це – думка іноземних експертів, що кажуть: "Командири українські, українська армія виросла у всіх аспектах. І в командирському, і в особовому солдатському складі".

Дмитро Бадрак, apostrophe.ua