В Україні корупції не існує. В класичному значенні цього слова — неправомірної вигоди організації або приватної особи. Всі платежі, офіційні чи не офіційні, узаконені, вони регулюються органами державної влади та місцевого самоврядування.
Ми вимушені спілкуватися з чиновниками, щоб вижити, довести свою правоту, відвоювати справедливість. Іншими словами, бюрократія виступає в ролі наймогутнішого комерційного агента, що продає нерезидентам державної влади громадянські права і свободи. Основний Закон України, в цілому виведені за межі адміністративного/конституційного поля та вписані в систему корпоративного права.
Так, можна сказати, що корупція тотожна державі, але коли сама держава починає торгувати своїм адміністративним тілом, це називається по-іншому — проституція.
Українська держава проституйована саме тому, що у нас не розділені бізнес та влада, владні повноваження та власність, права та свободи людини і суди. Ми за старою радянською звичкою біжимо відкуповуватися від чинного насильства, навіть не здогадуючись, що свої права зазвичай відстоюють у суді.
Чому будь-які владі в Україні не довіряють? Бо “всі продажні”, “всі крадуть”, “вісі беруть”. Люди інстинктивно все розуміють, але вони живуть в межах тих законів, що їм дарувала влада, яку вони обрали. Таке от замкнуте коло — без громадянських прав і свобод, власності і судового захисту. Держава відділена від людей, існує паралельно суспільству і в той же час приторговує сама собою.
Чиновники надбагаті саме тому, що тільки вони захищені законом, зв’язками, владою. Вони володіють правом розпоряджатися чужим майном, життям та гідністю. І це “володіння правом” над іншими ми називаємо владою. Ми погоджуємось з таким станом речей, після совка не відчувши, що означає бути вільною людиною.
Може тому, що у нас “свобода” і “воля” у нас ментально різні поняття, а “закон” і “право” розведені по різні сторони конституційних барикад. Ми думаємо, що якщо випишемо папірець, поставимо на ньому державну печатку, створимо відповідну до папірця посаду — то проблема розсмокчеться без нашої участі.
Та ні, шановне панство, закони на то й закони, що вони укорінені в праві, а не в адміністративних повноваженнях. Повірте, коли відновиться електоральний зв’язок між владою і державним управлінням, тоді щезне 90% тої корупції, проти якої борються її ж виробники. Коли у нас приймуть закон про приватну власність і вона буде захищена в конституційний і судовий способи. Коли ми будемо обирати не тільки мерів та депутатів, але й окружних суддів, прокурорів та адвокатів, - інституції, яких досі не існує навіть в проекті. Коли голова ОДА перестане залежати від ОП, входячи до складу так званої “вертикалі влади”, тобто голи він нарешті стане губернатором, обраним політиком, а не чиновником, що призначається завдяки кулуарним домовленостям. Адже всі переговори закінчується тільки одним — заносиш певну зелену купу і займаєш посаду, що виставлена на тендер. Хіба не так?
Мені можуть заперечити — а як же закони на користь коломойських, ахметових, пінчуків і навіть шуфричів? Це ж корупція! Знов-таки — ні! Це лобізм. Тільки замість того, щоб визнати лобізм особою формою бізнес та навіть громадянської діяльності, зі своїми жорсткими правилами, у нас лобісти придбали статус партій. Так і існують з середини 90-х. У нас так і не виникла політична система. Логіка комерційно-адміністративна: одна група впливу створює свою партію, інша — свою, а далі дружно пливуть по вертикалі влади, конкуруючи за владні повноваження, ой, вибачте, бюджетні потоки.
Створення громад трошки зламало Систему. Але податкова вертикаль залишалась без змін. Вибірність сільських старост відмінили. Районні та обласні ради продовжують функціонувати, хоча вони взагалі не потрібні, - з точки зору реформи місцевого самоврядування. Але куди подіти депутатів, чиновників та інших місцевих управлінців? Скоротить їх на 30% - і ніхто не помітить змін в структурі державного управління. Проте робити навіть такі косметологічні зміни ніхто не збирається: посади створюються під кума, свата, брата, а не заради вдосконалення методів управління. Мерія Нью-Йорка — 7 людей. Більше не потрібно.
Але так своїх родичів не накормиш. Чиновники нічого не виробляють, але у них є повноваження і влада. Плюс обласні та районні депутати-чиновники теж приймають чисельні “програми розвитку”, розподіляють землі і правові статуси ділянок, будівельні підряди, далі — за списком. Цілком законно, в межах своїх повноважень.
Так що ніякої корупції. Просто у нас держава — така собі універсальна бізнес-структура, що успішно торгує своїми частинами. Або владою для обраних покупців. Без жодного порушення діючого українського законодавства.
Всеволод Гордієнко, viziya.info