Майже тиждень тому, минулої середи, я звернувся до голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболева із заявою щодо невиконання Нафтогазом трудових контрактів та порушення трудового законодавства. На жаль, ці порушення дотепер не були виправлені, і, як про це було попереджено у заяві, відсьогодні я вимушений на це реагувати. Оскільки наступний розвиток подій може призвести до публічного розголосу, я публікую цю заяву, аби запобігти маніпуляціям та хибним інтерпретаціям.

Тут же поясню, чому це питання НЕ грошей, а ПРИНЦИПІВ.

Якщо українці проти нерівності у доходах, а держава фактично відмовляється забезпечувати справедливий розподіл матеріальних благ, то я пропонував політичному керівництву країни поділити всі зароблені моєю командою гроші порівну між всіма громадянами України. Ця пропозиція залишається без відповіді.

А от принципи полягають у тому, що:

Якщо компанія уклала трудовий договір з працівником, вона має його виконувати. Рішення Наглядової ради, лист прем’єр-міністра, можливі непрозорі домовленості між владою та керівником компанії мають меншу юридичну силу ніж підписаний трудовий контракт і Кодекс законів про працю.

Якщо уряд має сумніви щодо справедливості заробітної плати в державних компаніях, то він має це питання з’ясовувати з тими, хто ці зарплати встановлював. На це у нього було достатньо часу і повноважень. Затримати виплату зарплати — це не вирішити проблему, а приховати її.

Суспільство має знати, наскільки справедливими були премії за перемогу у Стокгольмському арбітражі. Враховуючи резонанс, який спричинило це питання, Уряд або призначена ним Наглядова рада компанії мали б пояснити людям, яким був вклад у цю перемогу конкретних працівників компанії. Якщо це не робиться, то виникає підозра, що окремі посадові особи хочуть паразитувати на досягненнях інших.

Високопосадовці спеціально скидають докупи всі питання щодо зарплат в державному секторі — щоб приховати свою невідповідність займаній посаді.

Сутність роботи, а відповідно і оцінка ефективності та принципи винагороди, політиків (включно з міністрами, їхніми заступниками, депутатами), держслужбовців (професійних чиновників), політичних призначенців у державних компаніях (це коли політики та їхні спонсори призначають туди «своїх» людей) та професійних бізнесменів кардинально відрізняється.

▪️Зарплату політиків дійсно логічно порівнювати з середньою зарплатою їхніх виборців, з коригуванням на різницю у вартості життя у різних містах та необхідністю виконувати представницьку функцію. І премія для політиків — це підтримка виборцями їхніх поглядів та владних амбіцій, а не гроші. У нас же навіть до уряду ставлення не як до політиків, а як до менеджерів середнього рівня.

▪️Зарплати чиновників і політичних призначенців в держкомпаніях мають передусім відповідати їхньому рівню кваліфікації та умовам праці, переважно складаючись з фіксованої частини. За видатні досягнення вони мають отримувати підвищення по службі і державні нагороди, включно з матеріальною винагородою. Теж саме стосується військових і інших, хто отримає гроші з держбюджету.

▪️А зарплати бізнесменів, роботою яких є максимізація прибутків для держкомпаній, при чому, коли ці прибутки НЕ залежать від підвищення тарифів українцям, мають передусім залежати від фінансового результату, який вони забезпечують. І вони не мають обмежуватися — чим більше вони таким чином заробляють для держкомпаній, тим більші мають отримувати зарплати, включно з преміями.

Це просто наша велика біда, що у нас це все змішано.

Юрій Вітренко, facebook.com

P.S.

Кто бы как к Шарию не относился, но в данном случае с ним нельзя не согласиться...

Источник: youtube.com

P.S.

Чему мы тогда удивляемся... Тот кто должен реагировать на этот беспрел, сам находит оправдание подобному цинизму...

Пойманную рыбу не кормят...

Источник: ibigdan.livejournal.com