Не радужні три роки патрульної поліції

Спочатку два хороших пункти.

1. Це чи не єдина справжня спроба реформи державного апарату. Все інше, порівняно з нею – це переставляння пустих місць, імітація та окозамилювання шановних західних партнерів.

2. Результат – створення принципово нового підрозділу силовиків, менталітет котрого є набагато ближчий суспільству, аніж це було у патрульно-постовій службі до того.

Далі, звісно, критика.

1. На жаль, патрулька так і не запрацювала на ту потужність, на якій працюють аналогічні підрозділи у правових країнах. Показники часу реагування поліції на виклик є вкрай неприйнятними. Та й взагалі, оптимальну систему оцінювання ефективності роботи патрульних так і не створили – тому що ставили на перше місце піар, зовнішню естетику замість справжньої ефективності.

2. Патрульна поліція, за своєю функцією, мабуть, чи не найменш інтелектуальний підрозділ поліції – хоча, звісно, дуже важливий, і нині там стало чимало розумних людей. Але слідство, кримінальна розвідка, негласне спостереження, кримінальний розшук тощо – це є ті підрозділи, де професіоналізм співробітника мусить зростати роками, щоб врешті задовольняти стандартам. І ці підрозділи, менш наділені увагою іноземних помічників, продовжили деградацію. І це, власне, дає підстави казати про глибокий внутрішній занепад поліції, попри створення відносно більш привабливого інтерфейсу в особі патрульки. Більше того, подальша доля цих критично важливих для правоохоронної системи напрямів роботи сумна. Добре, нехай в теорії Державне бюро розслідувань запрацює. Але хто буде займатися попередженням, профілактикою злочинів, кримінальною розвідкою, розшуком? Адже саме завдяки таким підрозділам вдалося свого часу подолати вал злочинності. Та й із запуском самого слідства у ДБР величезні проблеми. Майбутнє, на жаль, поки виглядає суворим.

3. Зміни в систему управління поліцією так і не було внесено. Нині міністр має величезний неформальний вплив на поліцію, натомість від кожної ситуації може дистанціюватися на підставі положень законодавства. Брак політичної відповідальності при колосальних можливостях. Законопроект, зокрема, мого авторства, котрий би робив поліцейського більш захищеним від свавілля начальства, парламент свого часу з подачі Авакова у протирегламентний спосіб викинув у смітник як непотрібний. А це могло б стати реальною зміною у функціонуванні поліції.

4. На жаль, у поліції лишилися і злочинці-убивці часів Януковича, і вічні корупціонери, котрі з давніх-давен контролюють незаконні бізнеси в рамках МВС та Націполіції. Аваков захистив Беркутів від кримінальної відповідальності та люстрації, стара гвардія, котра доїла країну до Майдану, здебільшого зараз і продовжує у своєму дусі.

Ігор Луценко, народний депутат України, член комітету з питань запобігання і протидії корупції.

Джерело: blogs.pravda.com.ua