Курорти Запоріжжя під прицілом?

Кохане Запоріжжя – край неляканих героїв: батьків, матерів і малюків. Дійсно так… Шок перших днів війни влітку 2014 року швидко змінився апатією і байдужістю до бойових дій за якихось 30 км від кордону Запорізької області. Така вже вона гібридна війна – не народна. Стосується тих, чиї рідні знаходяться на передовій, не кажучи про тих, хто сам в позиції, або в бліндажі перечікує артобстріл.

Інші не з лякливих… Все як до того. Одні ходять на роботу, інші її шукають. По вихідних – дешеві, а якщо пощастить, той й безплатні розваги. Так губернатор з мерами намагаються вигнати думки про напівжебрацьке існування. Встановлюють таким чином рівновагу між мінімальною зарплатою і важкою працею і поборами в дитсадках, школах та медзакладах. При тому ніякої агітації – хіба що в маршрутках водії-колаборанти, а в трамваях пекнуті бабусі гнуть свою капітулянтську лінію.

Так поступово набирає популярності речівка від Опоблоку – «мир понад усе». Вже забули, та й нікого не цікавить, скільки за чотири роки гібридної війні постраждало мирного населення на Донбасі. Для забудькуватих: більше 2,5 тисячі загинуло і 9 тисяч скалічено. Нібито й небагато один на півтори тисячі населення. Проте ніхто не хоче стати тим самим одним. Не бажає того й рідним і близьким людям… А якщо додати 3,5 мільйони вимушених переселенців? То як воно?

До того ж, якщо станеться ескалація війни, то вже буде не гібридною – торохне так, що <…> повідлітають не тільки у пришелепуватих маршрутчиків і маразматичних бабусь. То вже буде не вимушене переселення, а тотальна евакуація в найгірших традиціях тої Великої війни. Ах ви нікуди не поїдете? Логіка зрозуміла – «а мене ж за що? Тільки майте на увазі - буде не один на тисячу, а кожний десятий. Бо бити будуть не тільки з танків і артилерії, а з кораблів, літаків і гвинтокрилів. Причому з обох боків, не дуже при тому дотримуючись різних там міжнародних конвенцій.

До чого те я веду?.. Та до того, що москалі, як в терміновому порядку добудували Керченський міст, так зовсім оскаженіли. Арештували наших рибалок і гасають, плюючи на морський кордон, вже понад самим нашим берегом. Причому не рибацькими сейнерами, а конкретними сторожовиками та ракетними катерами з гарматами і ракетами націленими вбік українського побережжя. Їх вже в ясну погоду можна бачити неозброєним оком.

Чого вони так? Як сміють перетинати кордон суверенної України? Бо кордону, як такого нема! Всі наші чотири попередні президенти разом з незчисленною кількістю кабінетів міністрів так і не спромоглися узгодити відповідними міжнародними договорами демаркаційну лінію з москалями. Ось тепер і начуваємось. Російський флот мало не на берег видерся, а ніхто з наших численних союзників анічичирк. Бо ні чиїх кордонів російські судна не перетинали. От якщо пальнуть, якщо десант висадять, тоді…

А що тоді?.. Ми весело гуляєм!, - як колись співала королева принизливого суржику Вєрка Сердючка. Рік накопичували копійку. Тепер приїхали на таке жадане море. Сидимо на пляжі і нікого не боїмося, бо нас же за що!? Між тим не в одного батька-героя і матері-героїні зовсім недавно поважчало визу живота, як над головами пролетів штурмовик українських ВПС.

А ну як все ж пальнуть? Так просто з недольотом, як недавно по Мар’янці… Потім скажуть, що то ненавчені трактористи з донецьких шахт. Комусь від того легше стане? Коли по березі пройдеться 30-міліметрова швидкострільна корабельна гармата, то тим кому пощастило бути у воді на берег довго не захочуть.

Почати ж можуть будь-якої хвилини… І є чим починати! Навіть більше ніж потрібно. В них десятки швидкісних військових катерів різних модифікацій, а після відкриття мосту з’явилися ще й ракетні катери. На аеродромах в Криму, Ростовській області і в Краснодарському краї сотні бомбардувальників, винищувачів і штурмовиків, не кажучи про армаду бойових гвинтокрилів. Що ми можемо протиставити? Хіба що ті тяжкі й тихохідні броньовані катери, збудовані на «Кузні Порошенка» в Києві зовсім не заради морської обороноздатності, а скоріше задля освоєння оборонного бюджету?

Азовське море вузьке, куце і мілке. В ширину в деяких місцях не більше 50 км. Найкращим засобом боротьби зі швидкими малими цілями за таких обставин є потужна берегова артилерія, чий калібр дозволяє прострілювати море аж до російського берега. Але такої нема і не буде. Так як нема жодного форту. За радянських часів не будували, бо Азовське море було дуже внутрішнім. Хіба що на Арабатській Стрілці досі стоять німецькі ще доти, але те сміх та й годі.

На сьогодні Путін активно проводить політику економічної блокади азовського побережжя. Сама висота Керченського мосту вже не дає змоги пройти до українських азовських портів половині судів, що завжди курсували тут. Інші активно перехоплюються російськими прикордонниками. По годині-дві триває огляд судна. І так по кілька разів до Бердянського порту.

Володільці і фрахтовики суден так не працюють. Вони не збираються гратися зі страховиками у гру «були бойові дії чи ні», та й просто затримка – відхилення він трафіку несе прямі немалі збитки. То ж на сьогодні в Бердянському порту стоїть тільки одне судно при дев’яти планових, а в Маріупольському – 5 суден при можливості 15-ть суден одночасно під розгрузкою-погрузкою.

Економічна блокада плавно переходить в агітацію пораженських настроїв. Першими під атаку пропаганди агресора потрапили бердянські рибалки. Після того, як були затримані риболовні судна і арештовані екіпажі, а рибалки стали боятися виходити в море, «п’ята колона» за допомоги російських ЗМІ почали закликати вийти 25 травня до міської влади з вимогою здавати Бердянськ росіянам. Того разу не вийшло. Рибалки виявилися достатньо патріотами України, щоби відповісти нахабним окупантам в стилі радянського барда В. Висоцького: «Но на происки и бредни - сети есть у нас и бредни. Не испортят нам обедни злые происки врагов!»

Та чи буде так тривати надалі? Адже злі підступи ворогів будуть день на день все гірші на фоні невпинного зубожіння населення. От вже сьогодні омбудсмен Росії з красномовним прізвищем Москалькова демонстративно приїхала до Києва безперешкодно відвідувати російських бранців. В той час наша уповноважена з прав людини пані Денисова все ще очікує відповідного запрошення від Путіна. Ніби не наші, а їхні, ув’язнені голодують у в’язниці вже 90 діб.

Головнокомандувач збройних сил всієї України пан Порошенко на днях відвідав Запоріжжя. При цьому побував тільки на одному військовому підприємстві – заводі «Іскра». Нагородив та виголосив промову про міць нашого війська. Мабуть знає якусь таку «велику військову таємницю», що дозволяє йому не відвідувати самий танконебезпечний напрямок можливого прориву ворога. А може боїться, як колись янукович гнав на Крим без зупинок, що візьмуть у полон російські диверсанти? Що тоді робити? Теж голодати? Не на того нарвалися!

Ну що ж, якщо саме головне командування вважає, що загрози російського широкомасштабного вторгнення не існує, то й чому б і нам не розважитися по ходу законно отриманої відпустки? Так що всім приємного безпечного відпочинку!

Вадим Вишинський, координатор Запорізької обласної партійної організації "Рух нових сил Михайла Саакашвілі", голова ЗОГО "Правозахисник Запоріжжя"